Іть написати твір на будь-яку з тем: 1-ти знаєш що ти людина. 2-можна все на світі вибирати сину.вибрати не можна тільки батьківщину(за твором "пісня про рушник") 3-краса українського рушника( за твором "пісня про рушник") 4-стежина життя( за віршем "стежина", а.малишка) будь-іть(

людина» — багатозначне слово. воно позначає одну з істот на землі і водночас має піднесене значення всього загалу якостей і почуттів, які повинна мати в собі ця істота. у такому випадку де слово пишуть з великої букви —   що ж потрібно кожному з нас для того, щоб іменуватися людиною? одні скажуть — бути порядним і добрим, інші — мати купу грошей, треті дадуть відповідь: «що потрібно? нічого! я маю руки, пересуваюся на двох ногах, значить, я і так людина. а з великої букви чи з малої — неважливо. яка різниця? » відполімо: різниця дуже велика. пересуваються, вживають їжу, сплять всі живі істоти на землі, але вони не можуть називатися людьми. від тварин нас відрізняють не лише анатомічні ознаки, навіть не розвинений інтелект. нас відрізняє людяність.  для того, щоб вважати себе людяними, ми повинні бути добрими, чесними, справедливими. однак головне — любов до ближнього свого. всі ми чули, що потрібно до інших ставитися так, як хотів би, щоб ставились до тебе. це означає, що на жодну хвилину не можна забувати: поряд з тобою є люди, яким, можливо, потрібна , потрібне співчуття. хто знає, може, співчуття чекають саме від вас? і саме від вас сподіваються отримати необхідну ? подумайте, перш ніж відвертатися; ви теж бували у ситуаціях, коли добра порада, ласкавий погляд були так необхідні! так чому ж багато хто з нас забуває про це?   розпові, що іноді, коли на кішку собаки, інші кішки починають захищати її, у бій з суперником, набагато сильнішим від них. слухаєш такі розповіді й дивуєшся: якщо навіть тварини захищають одна одну, то як же люди можуть лишатися байдужими до нещасть своїх .близьких? однак не всі, далеко не всі. знаємо випадки справжньої самопожертви, гідної звання "людина". це і герої війни, що йшли в атаку, перебували в нелюдських умовах для щастя майбутніх поколінь, і вірний друг, що ділиться останнім шматком хліба, ризикуючи залишитись голодним сам, і наша рідна матуся, яка ночами не спала, чекаючи нас із далекої поїздки, хвилюючись за нашу долю. не обов'язково шукати приклади істинної людяності у книжках, у розповідях, можна озирнутися довкола, придивитися до близьких, до друзів, зазирнути вглиб власної душі і зрозуміти, що справжній некорисливий подвиг в ім'я людяності тут, поруч з нами. так давайте ж навчимося любити одне одного, поважати прагнення, думки й почуття людські, давайте віднині й назавжди за основу свого життя візьмемо правило діяти лише за законами честі, моралі — тими складовими, що і становлять основу того, що робить вас людьми, — людяності. тоді не вивикатиме війн, у небуття підуть сварки й суперечки, головною ж цінністю стане життя кожного із жителів планети. і звучатимуть у душах людей слова василя симоневка:   ти знаєш, що ти — людина?   ти знаєш про це, чи ні?   усмішка твоя — єдина.  мука твоя — єдина,  очі твої — одні.

історія літературного херсона безпосередньо пов'язана з основними соціокультурними іпостасями міста, яке засновувалося як фортеця й вихід до нових морських шляхів, сприймалося як невідома, загадкова й майже екзотична провінція, слугувало місцем заслання й покарання, утверджувалося як губернський центр, набувало якостей національного осередку на українському півдні, розвивалося як навчальна й освітня інфраструктура, ставало омріяною духовною і художньою оазою, формувалося як джерело творчості і творчого розвитку.

проблема „письменники й херсон” досить давно цікавить дослідників, що мешкають на терені таврійського краю. численні публікації й матеріали з цього ракурсу розпорошені в періодиці (передусім херсонській), бібліографічних покажчиках, енциклопедичних виданнях тощо. усе нагальніше відчутна потреба у тому, щоб окреслити – хоча б у загальних рисах – систематизований хронопис літературного херсона, який міг би стати основою для подальших студій і поглиблення цієї проблеми.

огляд й аналіз зібраних (і ще далеко не повних) матеріалів дає підстави стверджувати, що херсон посів місце важливої, складної та суперечливої „ніші” в житті й творчому розвитку, художніх досягненнях значної кількості письменників, що вони репрезентують різні національні культури. херсон і херсонщина були місцем не тільки полікультурним, але й поліписьменницьким, хоча це (поліписьменницьке єство міста) складалося поступово і досить драматично.

з херсоном перепліталися долі багатьох діячів літератури – письменників скромного й непересічного хисту, тих, хто увійшли до історії художнього слова, відігравали важливу чи визначну роль у літературному процесі, й тих, хто рідко згадується або й узагалі забуті літературознавцями. з історією херсона перепліталися життєві й творчі шляхи письменників різного художнього масштабу й значення, проте усі вони рівні в тому, що своїми долями „виписували” літературну культуру міста, своїми творами акцентували й змальовували його образний колорит.

у цьому дослідженні відзначені й репрезентовані постаті, які, по-перше, народилися у херсоні, а по-друге, своїм перебуванням увиразнили й збагатили літературну історію міста. отже, провідними є аспекти „херсон як батьківщина письменників”, „родзинки” літературно-художньої минувшини міста” й „херсон у життєтворчості представників різних національних літератур”.

< …>

у процесі роботи над проблемою „письменники й херсон” неодноразово поставало питання: хто був першим письменником, який народився у херсоні? від кого бере свій початок самобутній літературний херсон? хто поклав традицію письменницького херсона? на це питання нині навряд чи є однозначна відповідь, бо не так багато інформації кінця  xviii  – початку  xix  століття ще відомо або до нас дійшло.

проте з упевненістю можна говорити, що одним з перших письменників, який народився у херсоні, став поет і публіцист  олександр  . за старим стилем він побачив світ 23 жовтня, за новим – 4 листопада 1813 року, через тридцять п’ять років після заснування міста.

Татьяна ларина - девушка из провинциальной дворянской семьи. имение лариных расположено по соседству с деревней евгения онегина. татьяна - бедная, простая девушка. ее семья намного беднее, чем семья онегина: "влюбленной, бедной и " татьяна живет с матерью и младшей сестрой ольгой в своем имении. отец татьяны умер: " заняться старшею " (татьяна - старшая сестра) " ее был добрый малый, / в прошедшем веке запоздалый " (отец) татьяна - печальная, молчаливая и боязливая девушка. она избегает общества людей: ", печальна, молчалива, / как лань лесная, боязлива, / она в семье своей родной / казалась девочкой чужой. / она ласкаться не умела / к отцу, ни к матери " " да та, которая грустна / и "  " мило поступил / с печальной таней наш " татьяна ларина задумчива и замкнута. она любит бывать в одиночестве: " целый день одна /  сидела молча у " " задумчивость, ее подруга / от самых колыбельных " татьяна любит природу. ей нравится гулять одной по лесу: " и все грустит она / да бродит по лесам "  ", как с давними друзьями, / с своими рощами, лугами / еще беседовать "  в детстве маленькая татьяна не играла в куклы и не веселилась с другими детьми: " куклы даже в эти годы / татьяна в руки не "  " были детские проказы / ей " " рассказы / зимою в темноте ночей / пленяли больше сердце "  " в горелки не играла, / ей скучен был и звонкий смех, / и шум их ветреных "