Цитати до образів сулеймана і роксолани з твору"роксолана"

я не розумію це. поражду пошукати в інеті там точно є!

Пісня — душа народу. більш влучного визначення годі й шукати. це аксіома, яка не потребує доведення.кожен народ, як і кожна людина, має душу. саме вона вирізняє один народ з-поміж інших. лише вона здатна втримати від хибного кроку, захистити від чу­жого свавілля, розрадити у години скорботи та смутку, дарувати радість та сміх у щасливі дні. душа — це менталітет, народна свідомість.усі ці переживання виливалися у народних піснях. слухаєш ці пісні — і ніби поринаєш у глибини історії свого народу. ближче пізнаєш своїх пращурів, пи­шаєшся їхньою мужністю та звитягою, захоплюєшся їхнім почуттям гумору і відчуваєш невимовну радість від того, що ти є частинкою цього великого україн­ського роду.народна приказка говорить: «казка — брехня, а пісня — правда». сумніва­тися у мудрості народній, перевіреній століттями, не доводиться, тому послуха­ємо, про що розкажуть нам народні пісні.найдавніші з народних пісень розпові про те, як занапащували нашу землю постійними набігами турецько-татарські загарбники, скільки сліз і страждань завдали нам вороги: витоптала орда кіньмималенькії діти,котрі молодії,у полон забрано.як зайняли, то й погналидо пана, до хана.але як вороги не знущалися, яким тортурам не піддавали, та зламати воле­любний народ так і не змогли: ой, козак та до зброї,бурлака до дрюка: оце ж тобі, вражий турчин,з душею розлука! як говорять: «святе місце пустим не буває». отож не встигли позбутися турків та татар, як з’явилася інша напасть — поляки. начебто європейці — ви­ховані, манер та наук навчені, а до народу українського ставилися гірше, ніж добрий господар до худоби. і знову «чогось наша славна україна, гей, гей, за­смутилася».отож треба було визволяти україну-матір. полишили козаки мирні справи та взялися до зброї: гей, поїхав хмельницькийк золотому броду, —гей, не один лях лежитьголовою в воду.а разом з хмельницьким з любов’ю і гордістю народ оспівує в піснях макси­ма кривоноса, івана богуна, морозенка, байду вишневецького та інших лицарів, які боронили свободу рідного краю.вся ти єси, україно,славою покрита,тяжким горем, та сльозами,та кров’ю полита! але воля лише на короткий час завітала до україни, завітала та й пішла со­ні. знову синам, батькам, чоловікам довелося братися до зброї. і ось залуналипісні, славлячи своїх захисників: отак максим залізнякіз панами бився,і за те він славигарної зажився.а разом із ними билися устим кармалюк, олекса довбуш та інші.окрім оспівування боротьби за свободу, народ виливав свій розпач і тугу в рекрутських та наймитських піснях. кріпаки, сироти та вдови співали зі слізьми про свою приреченість, безвихідь. чумаки в піснях виливали смуток за рідною домів­кою, розповідали про пригоди, які чатували на них під час подорожей.але яке життя без кохання? пісні про кохання ніби линуть із людської душі. вони то розбудять почуття ніжності, щирості, то змусять сумувати від нерозділеного кохання, то викликають бажання захистити бідну дівчину від соціальної несправедливості. але завжди вони вселяють віру у всеперемагаючу, нездоланну силу любові.та чи зміг би вижити наш народ, вистояти у непримиренній боротьбі з ворогами, обставинами, соціальною несправедливістю, якби особливе місце не по­сідали жартівливі пісні? вони веселими дотепами розважали, висміювали людські вади, вселяли оптимізм. отож пісня — це наша історія. позбувшись пісні, народ втратить свою істо­рію, свою душу. а народ без душі — мертвий народ. а для того, щоб подарува­ти нашим нащадкам майбутнє, треба зберегти минуле, а воно найкраще відо­бражене в народних піснях.

Когда мы вспоминаем о -японской войне 1904-1905 годов, какие у нас возникают первые ассоциации в памяти? "на сопках маньчжурии", осада порт-артура, "врагу не сдаётся наш гордый "варяг" (в бухте чемульпо) … стоп! а где находятся эти самые сопки маньчжурии, порт-артур и бухта чемульпо? маньчжурия - это северный китай, порт-артур - город на ляодунском полуострове, в том же самом северном китае, бухта чемульпо - это в южной корее. так что же там делали и японцы, почему война "-японская", а все основные события происходят не в россии и не в японии, а в китае и в корее? вот об этом мы сейчас и расскажем. в наше время китай - это вторая по мощи и третья по военной силе держава в мире, южная корея - развитое государство, стремительно догоняющее страны "большой восьмёрки", северная корея угрожает америке своим ядерным оружием и межконтинентальными ракетами. однако в конце xix века всё было по-другому. в то время корея, хотя и являлась единым государством, но была настолько слаба и в , и военном плане, что иностранные державы творили там всё, что хотели. то же самое можно сказать и о китае того времени - несмотря на громадное население, страна была поразительно слаба, и полностью зависела от воли других государств. начиная с 1895 года, россия и япония начали одновременно прибирать к рукам территории и природные богатства кореи и северного китая. в апреле 1895 года китай, по симоносекскому договору, завершившему японо-китайскую войну, передаёт японии ляодунский полуостров, однако россия, вместе с союзными ей францией и германией, заставляет японию отказаться от ляодунского полуострова, угрожая "тройственной интервенцией". япония против трёх великих держав бороться не в состоянии, поэтому войска оттуда выводит. было бы крайне наивно предполагать, что россия, германия и франция, отбирая у японии результаты её победы, заботились о бедных китайцах. у этих государств имелись свои собственные планы по разделу китайских прибрежных территорий. так, например, уже в декабре 1897 года военные корабли захватывают незамерзающий порт на юге ляодунского полуострова - порт-артур, а затем и весь этот полуостров захватывается войсками! в марте 1898 года китаю приходится признать "статус-кво", и он "уступает" эту территорию россии по договору аренды сроком на 99 лет. выглядит эта ситуация практически по известной поговорке "вор у вора дубинку украл" - сначала япония отобрала ляодунский полуостров у китая, а затем россия отобрала его у японии. однако территориальные приобретения россии в северном китае вовсе не ограничивались порт-артуром. ещё в 1895 году, когда россия выгнала японцев с ляодунского полуострова, одновременно она выдала китаю заём на уплату контрибуции японии, обусловив предоставление займа разрешением на прокладку квжд - китайско-восточной железной дороги, идущей из сибири через маньчжурию (северный китай) во владивосток.