Спираючись на власний життєвий досвід і знання художніх текстів, напишіть твір-мініатюру на тему "чи можна вважати мотиви сатиричних поезій в.самійленка злободенними? "

На  що ми здатни  заради  найважливишого почуття- кохання художній твір вважається історичним, якщо автор правильно відображає тогочасну епоху. ліна костенко це зробила неперевершено в романі "маруся чурай". поетеса не тільки описує обікрадену й поганьблену україну середини xvii століття, а й подає зразки духовного буття народу. вперше ми зустрічаємося з марусею чурай на суді. зник біль, нема страху! за що судять марусю? чому дівчина повинна вмерти? було кохання, дивне й чаруюче, воно охопило душу дівчини відразу, як тільки в її життя ввійшов гриць бобренко. маруся мріє про щасливе подружнє життя, де є людські радощі й упевненість, є духовна рівність, високі, чисті, нічим не заплямовані почуття. подружня вірність для марусі рівнозначна вірності своєму народові, любові до вітчизни, глибокої пошани до культури, до норм моралі. тому зрада гриця стає для неї крахом, він перекреслив усі мрії та бажання дівчини, завдав їй нестерпного болю. гриць помирає для марусі і як коханий, і як громадянин. щоб урятуватися від нестерпного болю, приготувала маруся чурай собі гіркий келих трунку. як на гріх, гриць сам мимохіть випиває цю отруту. сам покарав себе за зраду, а може, бог виніс йому такий вирок. як відомо, за все в житті треба платити — ось він і заплатив, єдина думка мучить марусю: хороший, ласкавий, вірний гриць, чому ж зрадив? відповідь на це питання приходить зі слів дядька якима шибилиста, який по-своєму, але дуже точно пояснює роздвоєність парубка: від того кидавсь берега до того. любив достаток і любив пісні. це як, скажімо, вірувати в бога і продавати душу сатані. іде суд, який має вирішити: чи винна маруся, чи ні у смерті гриця бобренка? його немає серед живих, але він є у центрі загальної уваги як причина конфлікту. свідки на суді по-різному малюють внутрішній портрет гриця, але всі сходяться до єдиної думки: грицько ж, він міряв не тією міркою. в житті шукав дорогу не пряму. він народився під такою зіркою, що щось в душі двоїлося йому. отже, ми бачимо, що причиною трагедії став сам гриць, який ніяк не міг вирішити, до якого берега пристати. він — непевний у поглядах, запопадливий перед багатством галі вишняківни. його роздвоєність і зрада ятрили серце марусі, а ще більше обпалювали душу слова коханого: він говорив, і відбувалось диво. він зраду якось так перетворив, так говорив беззахисно й правдиво, неначе він про подвиг говорив. так, грицько і маруся на все в житті дивились абсолютно по-різному. маруся — цілісна натура, яка не приймає роздвоєності, не допускає зради, яка кохає грицька і тоді, коли він приходить переможцем з війни, і тоді, коли він виявляється зрадником. але не може пробачити коханому, бо втратить саму себе. гриць же намагається поєднати в житті протилежні речі, "пісні й достаток". марусю лікували пісні, які служили народові, бо історія країни складається з мільйонів людських доль: щасливих, трагічних, талановитих, пересічних. хоча отруйний келих і оминув марусю, доля піднесла ще один келих гіркоти, який фізично й не рятує вже хвору на сухоти дівчину, але оживляє її душу. скасована угода про перемир'я зі шляхтою, україна знову загорілася визвольним вогнем, знову з марусиними піснями вирушає у похід полтавський козацький полк, знову летить у світ чаруючий голос поетеси: цвіте земля, задивлена в свободу. аж навіть жити хочеться мені.

Зсамого дитинства леся виявляла наполегливість і мужність. вона могла крадькома піти до нічного лісу, щоб відчути його чари. їй забажалося проникнути в таємниці луцького замку, тому почала збирати перекази про нього. леся була дуже терплячою. ніколи не зізнавалася, коли їй щось боліло. ці свої дитячі почуття поетеса висловила у вірші "як дитиною, ". вірш зовсім невеличкий, всього кілька рядків, але в нашій уяві постає образ мужньої маленької дівчинки, яка не хнюпиться, не плаче, а навіть сміється, коли їй боляче. власний біль леся вміла тамувати. зате чужий біль викликав у неї жаль і співчуття. навіть тоді, коли чиїсь біди малювала уява чи навіювали літературні твори. не на гордих переможців дивилася вона на малюнках до середньовічних " а на тих, хто прибитий до землі списом, готовий був умерти, але не здаватися. одна за одною постають такі картини, коли читаємо поезію "мрії". ось бранка сміливо відповідає поневолювачу: "ти мене убити можеш, але жити не примусиш". бранець-лицар, знемагаючи від рани, гукає: хто живий у сьому замку? хто тут має серце в грудях? другом будь, зійди на вежу, подивись на бойовисько. подивись на бойовисько, хто кого перемагає? ці мрії оживають і в уяві лесі. і їй вже здається, що це вона сама знаходиться у полоні, закута в кайдани невидимою рукою. але ж у неї в руках ще є зброя, вона може воювати. лише поворушити рукою не кайдани. лесі хочеться гукати так само, як відважному лицареві з її дитячих мрій: хто живий? зійди на вежу, подивися вона готова, наче той лицар, пролити кров за чесний стяг. сміливі та відважні слова знаходила для своїх віршів леся українка. з самого дитинства поетесу називали ніжно і ласкаво — лесею. повне її ім'я лариса петрівна косач. мовознавці стверджують, що ім'я лариса походить з давньогрецької мови. одні вважають його походження від слова, що означає "приємна", інші — від слова "чайка". у житті леся українка була, справді, лагідною і доброю, уважною до людей. але в поезіях відкривалася інша леся — смілива і відважна, як чайка, що не боїться розсікати слабкими крильми грозові хмари.