Ть з української мови будь ласка! ​

7-г; 8-в 9- 1-б 2-а 3-г 4-в

Надійний,  активний,  весели,  й красивий,  розумний,  актуальний,  щирий,  вимогливий,  учудовий.    цей перелік можна продовжувати ще довго і все це – про мого тата, ішова ігора миколайовича. він для мене взірець в усіх справах. я часто замислювався – добро, в кого тато є, дужий, працьовитий. наша сім’я тримається на татові. він усьому голова: і поради він дає, як на світі жити. я йому вірю, тому що все, що він добився в житті – завдячує своїм рукам та своїм знанням.    прослідковуючи життя мого тата, можна побачити його професійний ріст. як і я, тато мріяв з дитинства стати водієм . його дитинство пройшло в мальовничому селі устинівського району. бездоріжжя та віддаленість від траси сполучення з містом, дало поштовх до того, щоб в дворі був транспорт. тато своїми руками склав перший свій велосипед «україна»,  потім пас худобу і заробив на мотоцикл «мінськ» будучи ще школярем, тато часто підміняв дідуся на тракторі - кормороздатчику. він з відповідальністю ставився до своєї роботи. на посівній, понад планом засіяв 450 гектарів. так як виріс він в сільській місцевості, роботи не боявся. змалечку доглядав за худобою, майстрував та лагодив загороди. навчався тато в школі – інтернаті, так як в селі школи не було. і там він був переможцем по шахам, і місце  на обласному конкурсі, і місце серед стрільців-юніорів з пневматичної зброї. мені є чим гордитися за тата.    як справжнього чоловіка призвали до лав радянської армії. це був час, коли армія розділялася і стала українською армією. тато служив в м. бровари.  коли проїжджаємо до києва, то він завжди мені з гордістю показує місце служби. гортаючи татів військовий альбом, я змінив своє ставлення до армії. багато моїх однолітків не хочуть йти служити, а я, навпаки, як і мій тато мрію стати солдатом. він часто говорить: „хто не був в армії, той не пройшов школу життя.” в його словах криється істина  життя. не треба цуратися будь-якої роботи - часто нагадує мені татусь, коли просить мамі на кухні. і все це не з проста. а тому, що мій тато здобув в  лавах збройних сил другу професію – професію повара. ми з мамою із захопленням дивимося на вправні руки татуся, коли він хазяйнує біля плити.

Маруся чурай — напівлегендарна народна поетеса-піснярка. за переказами, народилася близько 1625 р. в полтаві в родині козака гордія чурая. через віль­нолюбну, горду натуру батько мусив тікати на січ, брав участь у багатьох протипольських повстаннях. якось у бою потрапив у полон і був страчений. вважається народним героєм, оспіваний у думі. маруся виростала з матір’ю, їх обох шанували в полтаві — через славного батька, а також завдяки марусиному дару складати й співати чудові пісні.вважають, їй належать такі відомі пісні, як «засвіт вста­ли козаченьки», «летить галка через », «віють віт­ри, віють буйні», «ой не ходи, грицю», «ой боже ж мій, боже, милий покидає», «на городі верба рясна»,  «в кінці греблі шумлять верби» та ін. вона була вродливою дівчиною — стрункою, чорня­вою, кароокою, з косою до колін. до неї залицялося бага­то парубків, особливо упадав за нею іван іскра (за дея­кими даними, син відомого гетьмана якова іскри-остряниці). але чураївна любила іншого — григорія бобренка… а втім, усі колізії долі дівчини, які доносять м.дерегус. до нас народні перекази, докладно змальовано в романі маруся чурай л. костенко.таємнича постать «дівчини з легенди», трагічна історія її кохання приваблю­вали багатьох митців: л. боровиковського («чарівниця»), с. руданського («розмай»), в. самійленка («чураївна»), м. старицького («ой не ходи, грицю, та й на вечорниці»), о. кобилянську («у неділю рано зілля копала»). і все ж най-панорамніше, найбільш історично й психологічно вмотивовано долю марусі вда­лося змалювати саме л. костенко.поштовхом до написання роману стала одна з пісень марусі чурай — «ой не ходи, грицю, та й на вечорниці», за основу якої взято традиційну фольклорно-романтичну колізію: любов — зрада — помста.