Як вирішив в. дрозд в оповіданні "білий кінь шептало" проблему особистості і натовпу

починаючи з давніх часів, люди прагнули відрізнятись один від одного. представники різних країн носили національні костюми, завдяки яким українця можна було легко відрізнити від німця, француза, грека тощо. зараз одяг — більш стандартний, хоча є безліч способів створити собі неповторний стиль. і це особливо стосується підлітків, адже саме в цьому віці нам хочеться виразити себе, підкреслити свою унікальність.спостерігаючи за натовпом, можна побачити абсолютно різних людей: дівчат із рожевим волоссям у штанях або фарбованих блондинок у міні й чоботях на «шпильках»; юнаків у чорному, з пірсингом на обличчі або милих «лялькових» хлопчиків із пишними кучерями в майже жіночому одязі їх помічаєш у першу чергу, бо вони виділяються на загальному тлі. а з кого ж складається решта? з «сірої маси»? адже є люди, які, навпаки, не хочуть, щоб їх помічали, звертали на них увагу, тому намагаються злитися з іншими, бути як усі.кожен із нас — по-своєму неповторний.білий кінь шептало - це алегорія. у цьому образі автор зображує непокірного людини, яка не хоче приймати рабську долю, бути «як всі», противиться «сірої буденності, але терпить поразку в цій боротьбі. письменник хотів показати, як під впливом повсякденного життя і суспільних умов яскрава, але слабка людська особистість втрачає індивідуальність, зраджує свої мрії, пристосовується до . 

Максим грек  максим грек – 75-літній старець, що жив у монастирі. більше 30 років був ув’язненим за свої погляди, котрі не сильним цього світу. на старість його звільнили і тепер до нього часто навідувались за порадою. так і сьогодні до нього прийшов цар іван васильович. диякон іван федоров з цієї розмови тільки почув «книги — це ріки, що напувають всесвіт». коли ж цар пішов, максим грек почав розповідати диякону про свою молодість, як він навчався в італії і як познайомився з альдус мануціус, що був видатним друкарем книжок. в цей час ще мало друкувалося книжок і більшість їх ще переписувалось і обрамлялось власноруч, тому вони були такі коштовні. диякон іван любить книжки і вважає, що його хист, його талант саме в цій великій, святій книжковій справі. 

Основні персонажі: чіпка (нечипір) вареник — головний герой твору; іван вареник (остап хрущ, притика) — батько чіпки; мотря жуківна — мати чіпки; баба оришка — бабуся чіпки; дід улас — пастух, у якого чіпка працював підпасичем; грицько — чіпчин друг дитинства; христя — дружина грицька; галя ґудзь — кохана чіпки; максим ґудзь — колишній москаль, батько галі; явдоха ґудзь — мати галі; лушня, матня та пацюк — чіпчині товариші по розбоям; пани польські — генеральська сім’я, що володіла пісками за часів кріпацтва. перша частина у центрі повісті – чіпкa вареник, що живе у селі піски. з самого дитинства хлопець не знав щастя, як і його мати, мотря жуківна. замолоду вона була бідною і негарною дівчиною, жила сама з матір’ю поки не вийшла заміж за остапа хруща – новоприбулого у їх село чоловіка середніх літ, що назвався небожем покійного односельця карпа окуня. він казав, що повернувся із донщин у рідні краї. спочатку все було добре, вони жили тихо, працювали, але остап все сумнішав і весною пішов на заробітки на дін. скоро їм прийшла звістка, що насправді прізвище остапа — притика і в нього є жінка і троє дітей, яких він покинув. потім дізнались, що його звати не хрущ і не притика, а іван вареник і він колишній кріпак пана польського, власника пісків. через деякий час остапа провели через усе село в кайданах і віддали в солдати. мотрі на селі тепер не можна було і очей нікуди показати: вона і не покритка, і не вдова, всі на неї пальцем тикають. скоро вона народила сина чіпку. його на селі теж не приймали, бо він "байстрюк" і "виродок". хлопець зростав замкнутий і вовчкуватий, не любив матері, яка зривалась на нього, замучена тяжкою працею і злиднями. лише бабусю оришку він любив, вона розповідала йому цікаві казки.коли чіпці виповнилось 12 років, мати віддала його служити до багатія бородая. хлопець не слухався, і хазяїн його побив. щоб відомстити, чіпка спробував підпалити хату бородая, але люди вчасно побачили і загасили, а хлопця вигнали. тоді чіпка почав працювати підпасичем у діда уласа. діда він полюбив і подружився з іншим хлопчиком-підпасичем, сиротою грицьком . одного разу хлопці надрали горобенят і повикручували їм голови, викрикуючи: "а що – жив! ", бо улас розказав їм, що коли христа розпинали, горобці кричали: "жив, жив! ". улас розповів чіпці про батька. іван ріс разом з малим пана польського, якого одного разу вдарив за якусь шкоду. за це його добре побили. згодом іван втік на дін, там одружився і завів дітей, але сумував за рідними краями. повернувшись під іменем остапа хруща, він одружився із чіпчиною матір’ю. потім двожон знову повернувся на дон, де його арештували і віддали в москалі. чіпка не засуджував батька за його вчинки. винуватив лише в тому, що той не помстився своїм кривдникам. коли чіпці виповнилось 17, кріпакам дали волю, але сказали, що вони мають відпрацювати ще два роки. для уласа воля зробила життя тільки тяжчим: тепер йому потрібно було сплачувати десять карбованців податку. чіпка хотів пасти овець самому, бо діда забрали до панського двору, але громада не прийняла його. тоді хлопець став за плуг: родич лишив їм трохи землі. скоро купив овечок, корову, кобилу. в них з матір’ю завелися гроші, життя стало трохи легшим. одного дня чіпка зустрів на ниві незнайомку. вона здалася йому прекрасною, як польова царівна. хлопець став часто ходити на те поле в надії знову зустріти її. він дізнався, що її звати галею і вона дочка багатого хуторянина. тим часом грицько пішов на заробітки в чужі краї і брався за будь-яку роботу, щоб заробити. тяжка праця дала результат: парубок повернувся в рідне село з грошима і купив собі хату та трохи землі. грицько загордився і посватався до дочки багатого козака, але той відмовив, бо не хотів бачити зятем колишнього пастуха. врешті парубок одружився з христею – бідною сусідньою наймичкою, яка не мала надзвичайної вроди, але запала йому в серце своєю веселістю та моторністю. вони зажили простим пахарським життям, ніколи не сварились. матері радили своїм дітям брати з них приклад: і гриць, і христя залишились сиротами, а скільки чесною працею. отак треба на світі жити!