"злочин -шлях до духовної деградації особливості і перепона до щастя"

поряд із законами державними є ще закони совісті, що заповнюють упущення законодавства.  ніякі вигоди, досягнуті ціною злочини, не можуть винагородити втрату душевного світу.  закон є вищим проявом людської мудрості, що використовує досвід людей на благо суспільства.  щоб навчити людей любити справедливість, треба показати їм результати несправедливості.

україна   пережила багато війн,але наші пам'ятки такі як софія києвська ,   києво печерська лавра збереглся.збереглося багато церков , й ікон. я думаю, що україна богом збережений народ. чому я так вважою? бо україна ніколи не була окупантами.ми завжди потерпали від окупацій, але збереглися як повноцінний народ . україна країна з нелегкою долею! нашу мову принижували. шевченка арештувал за те що писав українською був патріотом.

про нелегку долю україни написані такі історичні повісті   як захар   беркут та багато інших й   зокрема притча повінь на закарпатті

уважний читач розумів, що сім’я кайдашів — не типова модель селянської родини, адже викликає закономірний осуд односельців. проте в явищах, як змізерніння людської душі, консерватизм й відсталість селянства, письменник вбачав загрозу для української нації морального і духовного убозтва. тож порушив цю проблему в соціально-побутовій повісті «кайдашева сім’я», прагнучи справити на читачів моралізаторський вилив. написано повість у річищі поетики реалізму. ці прикмети реалізму знайшли своє втілення у творах нечуя-левицького. сучасний літературознавець ростислав міщук наголошував: «письменник у своїх повістях 70—80-х років детально показавши змізерніння особистості, домінування кайдашів, старосвітських батюшок й матушок переважно егоїстичних характерів, відсутність глибоких життєвих ініціатив, котрі б давали широкий простір думкам й почуттям. оце поглинання людини побутом сприйнято було б нечуєм-левицьким як велика загроза людській індивідуальності». у «кайдашевій сім’ї» письменник заговоривши не лише про занепад споконвічно високої ролі батька в українському суспільстві, не лише показавши зло, яку оселилося в людському серці і дало страшні плоди, віктор полтавець. ілюстрації до повісті «кайдашева сім’я»

лише вдався до змалювання контрастних пар літературних героїв, щоб увиразнити типові образи українських селян, а і, попри сатиричність художнього тексту, показавши, слова літературознавця володимира панченка, «людей, котрі не сміються», адже щирого сміху, козацького, ментального, в повісті практично немає: «твір «населений» дуже серйозними, навіть похмурими людьми. лише інколи пробує жартувати лаврін, а мотря і кайдашиха якщо і сміються, то хіба що зі злістю. їм не дуже до сміху, оскільки смердоті — учасники великої родинно-побутової війни, якій немає кінця».

звісно, нечуй-левицький разом із художніми персонажами сміється крізь сльози, адже показує руйнування традиційних підвалин життя українського селянства, моральний занепад й духовну деградацію поневоленого народу.

у творі чітко окреслено місце подій. семигори — не плід творчої уяви, а добро знайомий письменникові населений пункт, адже в дитинстві івась часто гостював у родичів із цого села, знавши багатьох місцевих тіток й дядьків, неодноразово зустрічався із членами сім’ї мазурів, котрі мешкали на кутку солоному біля церкви і прославилися неспокійною вдачею, постійними колотнечами у родині. сім’я мазурів, які по-вуличному звали кайдашами, й стала прототипом сім’ї літературних персонажів у побутово-сатиричній повісті. запозичив із реального життя письменник і злощасний пагорб, на якому часто ламалися вози. навіть прізвище сватів мазурів — заможних довбишів — зберіг, а їхню язикату дочку теж переніс у повість, змалювавши скору на розправу мотрю, та ще і для увиразнення примхливої вдачі наділив її «серцем із перцем».

повість «кайдашева сім’я» не лише соціально-побутова, а і сатирична. як зауважуває літературознавець ніна крутікова, «комічні дії кайдашів, зображені нечуєм-левицьким із теплою, співчутливою посмішкою, аби «зсередини», із самого добро знайомого й близького селянського головне ж для письменника не «сміх зазаради сміху», а вірність життєвій правді. з серії кумедних подій виростає реальна й трагічна за своєю суттю картина життя селянства, яку потрапило із кріпосницького ярма у безвихідь нових пореформених відносин».