Твір "заморські гості'' сатиричний чи гумористичний? обгрунтуйте свою думку

Моє ставлення до головного героя оповідання в. винниченка "федько-халамидник" після прочитання оповідання володимира винничєнка «федько-халамидник» моє ставлення до головного героя було суперечливим. з одного боку, федько показав себе як позитивний герой, двічі врятувавши толю, а з іншого - як негативний, бо постійно всіх про¬вокував на різні забавки і бешкети. але почнемо спочатку. «це був чистий розбишака-халамидник.  не було того дня, щоб хто-небудь не жалівся на федька; там? шибку з рогатки вибив; там синяка підбив своєму «закадишному» другові; там перекинув діжку з дощовою водою, яку збирали з таким клопотом.  наче біс який сидів у хлопцеві! усі діти як діти - граються, бавляться тихо, лагідно. федькові ж неодмінно щоб битися, щоб що-небудь перевернути догори ногами. спокій був його ворогом, з яким він боровся на кожному місці.» так характеризує автор свого головного героя. з цього опису ми бачимо хлопчика, який постійно комусь шкодить, заважає, і робить це все навмисно. відповідно, вдома він отримує на горіхи, батько лупцює його нещадно ременем. але тут з'являється цікава деталь. федько ніколи не кричить, завжди каже правду про свої вчинки, навіть якщо знає, що його за це буде бито. доходить до того, що після неприємної процедури биття тато дає синові гроші «за правду». ось ця особливість характеру, правдивість, здатність сказати істину в очі будь-кому і приваблює мене в головному герої.  не подобається мені у федькові його риса робити щось просто так. підійшов до дітей, забрав повітряного змія, якщо хтось чинив опір - побив, і все нормально, так і має бути. а чому він його забрав? просто так, захотілося погратися самому чи показати свою силу? інша справа, що він його потім повернув, але, як каже сам автор, це трапляється нечасто.  а імпонує мені у хлопцеві його жага до розваг. у цьому він просто не знає меж. знаходячись з ним поруч, ви ніколи не нудьгуватимете. навіть у звичайній буденній зливі федько знаходить щось цікаве: бігати по калюжах, вишукувати різні залізні предмети, цвяшки, підкови. цією енергетикою хлопець приваблює до себе не лише звичайних дітей робітників (стьопка, васька), а й толю, сина багатого підприємця. цей хлопчик належав до основних розваг федька. для нього було великим задоволенням витягнути толю і його будинку, а потім десь підставити хлопця, скориставшись непідготовленістю толі до різних випробувань. візьмемо хоча б приклад зі зливою. федько проявив себе як визначний актор. він давно помітив, що толя спостерігає за ними з вікна, але діти продовжують його не помічати і удавати найщасливіших людей у світі. ізони прекрасно розуміють, що толі не дозволено гуляти під дощем. проте своєю поведінкою, а потім і жестами закликають йти до них. і толя виходив. федько не гнав його геть, як того вимагали батьки, а люб'язно дозволяв ходити по калюжах разом із ними. і як результат, толя ввечері лежить з температурою, а федькові тато влаштовує чергову екзекуцію. але хлопець не ображається, він розуміє, що так треба.  найбільш вражаючим моментом оповідання, де проявляється характер халамидника, є похід до річки, на якій почав танути лід, унаслідок чого на воді утворилася сила-силенна крижин і льодових громад. федько вирішив перейти на інший берег, перестрибуючи і крижини на крижину. він усе це зробив з успіхом, натомість голя, який теж відважився на подібне, перелякався і не знав, що вдіяти. йому на вирушає головний розбишака, штовхаючи крижину з толею до берега. у цей момент сам провалюється у воду. хлопці витягують рятівника. прибігають батьки толі, розпитують, чому їхній син опинився на льоду. той відбріхується, каже, що федько його штовхнув. тоді батьки запитують у феді, чи це так (вони знають, що він завжди говорить правду). і халамидник розуміє, що правду казати не можна, адже тоді толя отримає ременем не гірше за самого федька. і от чим мені подобається головний герой: він вдруге рятує толю, говорячи, що штовхнув його на лід. федя здатен для друга на все, він віддасть власне життя за свого товариша. на жаль, так і сталося. але якби він був реальною люди¬ною, я хотів би, щоб ми з ним товаришували. 

Тема твору:   зображання страждання шахтарського хлопчика павлика через вади у стані здоров'я (горб), що сприяло негативному, зневажливому ставленню до нього сільських хлопців.ідея твору:   уславлення дитячої доброти, щирості (павло); засудження жорстокості у стосунках між дітьми, ставленні до природи, навколишнього світу.головна думка:   головне в житті людини — бути добрим, порядним, чемним, цінувати дружбу, взає; на зло відповідати добром (за законами біблії).жанр твору:   соціально-побутове оповідання.сюжет твору: павлик — малий горбань, хлопчик-каліка, що живе в убогій шахтарській халупі разом з матір'ю — вдовою і дідом антипом. він тягнеться до дітей, хоче з ними гратися, ділитися своїми радощами, але зазнає від своїх ровесників лише зневаги і знущання. тяжко переживає павлик своє каліцтво, гірко доводиться його матері, захищає внука дід антип. життя не озлоблює їх, вони залишаються добрими і чесними, терпляче зносять біду.композиція твору: оповідання складається з 6 розділів, пов'язаних між собою історією гіркої долі малого хлопчика павлика, який втратив здоров'я через батька-п'яницю і став горбатим.  герої твору:   павло (малий горбань), дід антип, мати павла, захарко, мати захарка (тітка явдоха), пронька, дівчата.      характеристика головних героїв.      павлик:   онук старого шахтаря антипа незвична дитина. павлик був маленьким, худеньким, а на спині в нього виріс великий горб. хлопчик дуже хотів пограти з хлопцями, але дідусь не пускав його туди, бо знав, якими жорстокими можуть бути малі розбишаки. проте дівчатка зовсім не помічали незвичну зовнішність павлика. вони любили дивитися в його великі лагідні сині очі, коли хлопчик розповідав їм безліч різних історій та казок. заводій усіх дитячих ігор і бійок захарко завжди намагався хоч чимось дошкулити павлику. він дражнив хлопчика горбанем, знущався з його безпомічності. якось у свято діти вирішили піти у степ. павлик уже бував тут. йому ковзати чобітками по цілині, дихати на повні груди запашним повітрям, стежити за сріблястими хмарками. у степу хлопчик забував про вбогу шахтарську халупу і своє життя каліки. йому хотілося піднятися високо до жайворонків, щоб разом з маленькими пташками оглядати землю. душа хлопчика жила у хворому, скаліченому тілі, але залишалася вона доброю, люблячою. павлик умів іти і беззахисну тваринку чи птаха, і свого кривдника захарка.  захарко: хлопчики іноді бувають дуже жорстокими. ось і захарко не ів майбутніх пташенят, ледь не скалічив павлика. меткого, міцного, здорового захарка, здавалося, не могли виховати ні штурхани матері, ні ремінець діда антипа. від розправи він міг сховатися у шахті, залізти на високу драбину. здається, захарко нікого не боявся, ні на що не зважав. і яким було здивування діда антипа і матері захарка явдохи, коли діти подружилися. те, що не могло зробити покарання, зробило добре ставлення хлопчика-каліки павлика до забіяки захарка.