Добери два-три присливя у яких е антоними. антоними пидкресли.

Більше діла — менше слів більше робити, а менше — говорити роботи не почнеш і не закінчиш тиха вода людей топить, а бурна тільки лякає. говорить прямо, а робить криво. гірко поробиш — солодко з'їси. ранній пізньому не кланяється більше вір своїм очам, ніж чужим речам. бійся цапа спереду, коня ззаду, а хитрої людини з усіх боків. уночі тріщить, а вдень плющить. (про весну) сухий березень, теплий квітень, мокрий май — буде хліба врожай! сухий марець, мокрий май — буде жито, як той гай. ластівка день починає, а соловей кінчає.

національний одяг українців, створений на усіх етапах історії України.

Історія українського народного вбрання тісно пов'язана з традиціями Київської Русі. Свідчення цього можна знайти на фресках Софійського собору в Києві, в Іпатіївському літописі або в знаменитому «Слові о полку Ігоревім», де згадуються такі предмети вбрання, як кожух, сорочка, свита, корзно (старовинний плащ), ногавиці, клобук, вінець тощо[1][2][3].

В основному український національний одяг має однакові складові. Весь одяг відрізнявся залежно від пори року (літній і зимовий), соціального стану населення українських земель (шляхта, козаки (військовики), міське населення, посполиті, сільське населення, чумаки), від природо-кліматичних особливостей місцевості, тобто одяг населення лісової смуги (Полісся) відрізнявся від одягу гірського населення (гуцулів, бойків, лемків) та від лісо-степових (Поділля, Наддністрянщина, Слобідська Україна) або степових земель (Запорожжя, Бессарабія). Також вбрання було святковим (повний стрій) та на кожний день. За основу національного вбрання береться повний святковий стрій. Основні елементи українського народного вбрання були сформовані ще в княжі часи та пізніше майже не змінювалися, про це свідчать назви одягу, які були відомі ще з князівських часів: свита, кожух, сорочка. Українське вбрання має в собі риси скіфського та візантійського одягу. На незначні зміни в одягу впливали також історичні часи та зміни в державності, межах українських земель. Так, одяг княжої доби мав риси візантійської культури, а одяг козацької доби був змінений під впливом пристосування до військового одягу.

Даю приклад 3 речень простого дієслівного присудка і складеного дієслівного присудка.

Речення з простим дієслівним присудком

1. Я їй розказувати, а вона сміятись та радіти, та підкрикувати (М. Вовчок) ( у цьому реченні неузгоджені присудки виражені інфінітивом на позначення початку дії).

2. Настя, сиди та ший (М. Вовчок) (у цьому реченні однорідні присудки виражені наказовим дієслова, за значенням означає обов'язкову, але небажану дію)

3. Армія подає до потерпілим. (у цьому реченні простий дієслівним присудком буде подає до тому що це фразеологізм, тобто це простий дієслівний присудок, ускладнений фразеологізмом).

Речення зі складеним дієслівним присудком:

1. Радист спробував зв'язатися з крейсером (спробував зв'язатися - складений дієслівний присудок, виражений дієсловом минулого часу + інфінітив зв'язатися)

2. Я схильний думати, о друже, про зраду принципам своїм (у цьому реченні схильний думати - складений дієслівний присудок, що виражає значення мислення, і психологічного процесу + інфінітив думати).

3. Чи маєте ви право мене допитувати.

Речення зі складеним іменним присудком.

1. Молодість - то найкраща пора (Молодість - підмет, то найкраща пора - присудок, Якщо дісєлово-звязка бути (у теперішньому часі є) опущена, то роль звязки бере на себе вказівна частка то).

2.Я єсть народ якого правди сила ніким звойована ще не була (я - підмет, єсть народ - присудок, складенний іменний присудок, виражений дієсловом-звязкою бути, що у теперішньому часі - є).

3. Оксана сиділа бадьора та весела (іменні частини складеного іменного присудка, виражені прикметниками, значення стану)