Чому потрібно знати культуру свого народу

Кожен із нас повинен знати історію свого народу, своєї держави. Освічена людина завжди розуміє, що без минулого немає сучасного, без традиційного немає нового, без колишнього немає теперішнього. Для народу його історія – це не просто минуле, це його душа. Хто з нас, не знаючи історії, зможе пояснити, чому українці так шанують землю, а працю на ній називають священною; чому вінок і писанка мають таке глибоке символічне значення для нашої культури; чому наша мова послуговується літерою «ї», якої немає в жодній іншій мові світу? Той, хто не знає національної історії, ніколи не зможе зрозуміти свого народу й діяти на його благо.Майбутнє. В цьому слові є своя неприхована таємничість. Кожен із нас проживає своє життя так, як вважає за потрібне, але все ж таки усвідомлює – без минулого немає майбутнього. А що ж для нас є минулим? Славне буття наших пращурів, закрита і понівечена наша історія за часів радянської влади чи, може, не така вже далека історія нашої незалежної держави? Що з цього ми маємо пам’ятати і чи мусимо?

Наша пам’ять – дивовижний інструмент. Дещо ми забуваємо майже одразу, а дещо впивається в нашу душу настільки глибоко, що позабути це здається неможливим. Ми кажемо: «я не забуду цього ніколи» насправді не знаючи, чи не зітре якась майбутня подія попередньої. І не тому, що людина така забудькувата істота, а тому що тут спрацьовує одвічний закон: ми віримо лиш у те, в що хочемо вірити; ми пам’ятаємо лише те, що хочемо пам’ятати. І нема тут несправедливості, не звинуватиш тут когось у байдужості – є лише людська пам’ять, яка не може тримати у собі все, як не крути. Нам легше забути, ніж пам’ятати. 

Наше минуле – це досвід. Досвід, який ти переймаєш у своїх батьків, дідів, у свого народу. І якби ми не мали цього досвіду, то чи змогли б жити без помилок? Хіба таке можливо? Ні. Не були б зроблені тисячі відкриттів, бо вчені-сучасники не мали б інформації від своїх попередників, ми б не мали звичаїв, традицій, менталітету, форм поведінки... Ми б не мали історії! А як писав О. Довженко: «Народ, що не знає своєї історії, є народ сліпців».

Ми живемо у непростий час. В час, коли гроші важливіші за моральні цінності, коли аморальність стає нормою життя. І, здається, ніщо не може зупинити цього руйнівного колеса. Про яку пам’ять славного минулого можна казати, якщо ми забуваємо очевидні речі: любов до Батьківщини, пошану до старших, цінність і красу рідної мови... Сьогоднішня молодь, як приклад, не знає і не хоче знати історію держави, у якій живе. Таке враження, ніби сучасні юнаки і дівчата переконані в тому, що теперішнє це не запорука минулого, а просто те, що приходить само по собі.

Можна знайти й більш приземистий приклад: людина, яка втратила пам’ять внаслідок шоку або автомобільної аварії. Перше, що вона пам’ятає – біла стеля лікарняної палати, а далі – пустота... І про яку вже історію можна казати, якщо ти не пам’ятаєш навіть власного імені. І як жити далі? Починати все з нуля дуже непросто, адже, можливо, хтось чекає на тебе, а ти лиш скажеш: «Я все забув...» Це страшно. Думаю, така людина хоче повернути свою пам’ять будь-що, бо кожен спогад є для неї ще одним кроком на стежині до майбутнього.

Вислови видатних людей про українську пісню – показують захоплення нашою народною творчістю не лише українців, але й іноземних громадян.

так наприклад О.Довженко казав : "Українська пісня — це бездонна душа українського народу, це його слава"

пісня супроводжує український народ та її культуру протягом усього її існування. Українські пісні надзвичайно мелодійні й щирі , немов солов'їний спів.

"Українські народні пісні будуть покладені в основу літератури майбутнього" - Юліуш Словацький

Я вважаю , що така думка має місце бути. В українські пісні наш народ вкладає свою силу,свій розум,думку та крихітку свого серця

З давніх пір мова допомагав людям розуміти один одного. Чоловік неодноразово замислювався над тим, навіщо він потрібен, хто його придумав і коли? І чому він відрізняється від мови тварин та інших народів. На відміну від сигнального крику тварин, за до мови людина може передати цілу гаму емоцій, свій настрій, інформацію.

В залежності від національності, у кожної людини своя мова. Наша рідна мова дуже гарна, народні пісні і вірші завойовують увагу з перших слів. Він дозволяє своєму народові займати почесне місце в світовому суспільстві.

У світі багато народів, і у кожного своя мова, тому щоб краще один одного розуміти, люди вивчають іноземні мови, але ніколи не забувають рідну. Кожен цікавий і гарний по-своєму. Той, хто вільно володіє іноземною мовою, може працювати перекладачем.

Розмовляти – так само природно, як їсти, пити, дихати. Однак знання мови не є вродженим, нас навчають батьки і суспільство. Мова відрізняє нас від інших людей.

Без знання російської мови, людина не зможе навчатися, працювати, спілкуватися з друзями. І, навпаки, з його до люди можуть передавати один одному цінну інформацію, традиції і знання з покоління до покоління, робити щось разом. Тому дуже важливо цінувати мову свого народу, розвивати вміння вести розмову, і по можливості вивчати інші мови.