Які три слова можуть обєднати тридцять три букви?

Алфавіт, абетка третє треба подумати

Алфавит, букварь, словарь

Певно, тваринам жити в лісі не так то легко, як здається на перший погляд. вони повинні виживати серед інших, незважаючи на конкуренцію. хоч узимку, хоч якогось осіннього дня їм потрібно шукати їжу, лаштувати наприклад, іжаки носять сухе листя собі для дому, а для їжі ім потрібно принести собі грушок, наколовши їх на голки або ж знайти яблучко.  птахам необхідно вимостити гніздечко щоб мати, куди повертатись після зимування.    ось так, поробивши запаси, можна і спокійно зимувати.

Як тигреня родичів шукало оповіданняу тигра-тата й тигриці-мами було симпатичне смугасте тигреня. воно не мало ні братиків, ні сестричок. і йому ні з ким було гратись. одного разу тигреня запитало тигрицю: – мамо! а в нас є родичі? які вони?   тигриця поспішала на полювання, тому сказала лишень:   – так, звісно, є. вони смугасті, як і ми.  й подалася у джунглі.  тато теж дуже поспішав – на роботу в цирк. тому повторив:   – так-так, смугасті. і полюбляють їсти м’ясо.  й побіг на електричку.  тигреня замислилося: де ж цих родичів шукати? у джунглі йти самому страшно, а в місто – дорослі заборонили, кажуть – заблукаєш.і тут прямо на нього вибігла якась тварина, вся в чорну й білу смужечку.– привіт! – гукнуло тигреня. – ти наш родич? тварина сторожко відступила на кілька кроків і мовила: – ні, не ваш. наші родичі – коні.  – але ж ти в смужечку, як і я.  – ну то й що? – відповіла тварина. – ми зовсім різні. ось поглянь: у тебе кігті, а в мене – копита.  – то хто ж ти? – запитало тигреня.  – я – зебра.  вона повернулась і подалася геть.тигреня рушило на пошуки. серед трави воно побачило невідоме йому створіння з прозорими крильцями, яке перелітало з квітки на квітку. тіло його було розфарбоване чорними і жовтими смужками – майже як у тигрів. тигреня торкнуло лапою квітку. створіння злетіло з неї, незадоволено задзижчало і закружляло перед його носом: – з-забіяко! ти заважаєш мені збирати мед.  – а навіщо тобі мед? – спитало тигреня. – хіба ти не м’ясо їси? адже ми родичі.  – ні, не родичі. наші родичі – оси і джмелі. у нас, бджіл, є крила, а у вас немає. у вас – зуби, а в нас – жало.  після цих слів бджілка стрімко злетіла вгору і зникла з очей.– отакої! то хто ж наші родичі? – уголос подумало тигреня. – виходить, одних смужок тут замало.  і раптом воно почуло шурхотіння в кущах. за мить звідти висунулася симпатична чорна мордочка і сказала: – няв! я – твій родич.  – привіт! – радісно вигукнуло тигреня. – як тебе звати?   – кіт,– сказав чорний звір. – ну, кошеня,– додав, побачивши, який він маленький поряд із тигреням.  – але ж ти не смугастий. а моя мама   – по-перше, ми, коти, буваємо і смугасті,– перебило кошеня. – а по-друге, це не головне. у нас із тобою ще є багато родичів – леопарди, барси, пантери, леви. і хоч вони бувають зі смужками, з плямами і без них, ми дуже схожі. адже всі ми – з родини котячих.  тигреня і кошеня бігали й гралися цілий день. а увечері тату й мамі тигреня сказало: – я тепер знаю, хто наші родичі. познайомлюся з ними усіма – й ніколи не нудьгуватиму.