Валер ян, здоров я, поделіть на склади для переносу !

Ва-ле-р*ян, вале-р*ян здо-ро-в*я,здоро-в*я

Будь-яка сім’я має свої власні традиції , які шануються і дотримуються з покоління в покоління. моя сім’я також має цілий ряд звичаїв , які дуже душевні , красиві і цікаві.у числі таких традицій – щовечірнє чаювання . на жаль , темпи сьогоднішнього життя не дозволяють нашій сім’ї збиратися всім разом на вечерю , і кожен , хто повертається з роботи або навчання , може поїсти у своєму власному режимі. але яким би пізнім ні був час для загального збору сімейства , чаювання ніколи не скасовується .ми збираємося на кухні , зручно розташувавшись на м’якому куточку. а на столі , м’яко освітленому лампою під квітчастим абажуром , розставляються звичний чайний сервіз. поширюється аромат усіма нами улюбленого гарячого чаю , у вазочках спокусливі солодощі. по неділях на кухонному столі царює здобний пиріг.неспішно попиваючи чай , ми ділимося своїми враженнями про минулий день , слухаємо поради старших , насолоджуємося смаком і тишею умиротворення . я дуже люблю такі вечори . це світло , теплота і затишок немов обгороджують від складнощів нинішньої життя.ще однією улюбленою моєю традицією є походи на природу в день восьмого березня. складно сказати , з яких пір в нашій родині існує такий звичай . але день цей обраний не випадково. початок березня – період найкапризнішої погоди , і цей день завжди непередбачуваний. щороку дуже весело і хвилююче чекати , чи піде у цей день мокрий сніжок , прогляне чи крізь голі гілки дерев несміливе сонечко , або природа пригрозить нам поривчастим і пронизливим вітром .проте , це зовсім не перешкода для прогулянки на свіжому повітрі , і після ситного і смачного сніданку , привітання жінок і вручення красивих і приємних подарунків ми незмінно вирушаємо за місто , щоб насолодитися   якпробуджується від зимового сну природа , побачити перші весняні прояви .у лісі ми намагаємося більше рухатися , щоб не замерзнути. якщо ще лежить сніг , катаємося на бігових лижах , якщо земля вже суха , граємо в м’яч або інші рухливі ігри . потім ми п’ємо чай або кавуз великого термоса і підкріплюємося захопленими з дому . це прекрасна традиція , яку наша сім’я дотримується неухильно. приємно , що у нас ніколи не виникає питання , як провести міжнародний жіноче свято , і всі ми в цей день нескінченно щасливі.

вишивана сорочка — дуже важливий елемент одягу в українця. тут, здається, ніхто не заперечуватиме. і сьогодні в українських містах та селах часто можна стрінути людину у вишиванці, навіть у будень, не кажучи вже про свята. на хрещатику в дні, коли олег скрипка проводить свою «країну мрій», від вишиванок аж в очах мерехтить. чоловіки, жінки, хлопчаки і дівчатка, всі гордо носять кожне свою сорочину, крадькома оком інших: ану ж бо, а в нього яка? ні, моя таки краща, пишніша, багатша. хоча онде теж непогана.

й водночас, як інь і янь, як противага й доповнення у свідомості народній існує поняття шароварів. тих козацьких штанів, котрі волочились по землі краями холош, заправлених у чоботи. на полотнах історичної тематики шаровари часто зображують у червоному кольорі, хоча історики стверджують, що насправді козаки носили одяг скромніших відтінків. але, попри все, пригадай–но, читачу, коли ти востаннє зустрічав чоловіка в шароварах — не на фольклорному святі, не на концерті в будинку культури, а в реальному житті.

ось тут і стримить зерно проблеми: чому ретельно зберігши і плекаючи надалі культуру вишиваної сорочки, український народ зрікся шароварів? чому розірвався прадавній дует, зруйнувався досконалий комплекс одягу.

перша відповідь лежить на поверхні. це — поділ на «верх» і «низ». шаровари, як відомо, зігрівали тіло чоловіка нижче пояса. а саме цю частину корпуса, згідно з релігійною та побутовою мораллю, вважали нечистою, відповідальною за вельми прозаїчні життєві функції. мода змінюється не тільки з волі вів’єн вествуд чи даші шаповалової, інколи й раціональні чинники також спрацьовують. шаровари навряд чи були найзручнішим одягом, пересуватися в них, та ще й брати участь у сутичках було, мабуть, не завжди комфортно. але наші предки з крайнощів у крайнощі не кидалися, і панталонів в обтяжку на зміну шароварам одягати не поспішали. середній українець узагалі в одязі достатньо консервативний. і тому щойно згадані панталони також лишились атрибутом костюмів шляхти та поміщиків позаминулого сторіччя.

окрім того, шаровари — це не вишиванка. саме так, у найпрямішому значенні цих слів. вишивані шаровари можна собі уявити хіба що в страшному сні. штани несли іншу життєву функцію. вишивка ж сама по собі — це не тільки прикраса, це таємне послання нащадкам, це код, спрямований крізь віки у вічність — так вам скаже навіть фольклорист–початківець, не кажучи вже про академіків. а на шароварах були очкур і матня, проте не було ніякого коду. бо з шароварами все було просто, ясно й зрозуміло. і з ними, і з їхнім вмістом.

тоді як вишиванка — це пісня. один із найпрекрасніших текстів дмитра павличка — «два кольори». пригадає кожен: «сорочку мати вишила мені червоними і чорними нитками». хто з нас не пускав крадькома сльозу під звучання цього шедевра? «мені майнула в очі сивина, та я нічого не несу додому. лиш згорточок старого полотна. і вишите моє життя на ньому». життєві маршрути можна вишити на сорочці, на штанях — ніколи! новочасні модниці ходять у джинсах, прикрашених стразами від сваровскі, але ті блискітки до космічного коду мають такий самий стосунок, як три зірки на етикетці паленого коньяку до сузір’я великої ведмедиці.

утім усе змінне в цьому світі, й лише змінність незмінна, казали давні мудреці. п’ятиразовий олімпійський чемпіон мюнхена 76–го марк спітц усі свої запливи вигравав у синьо–червоних плавках, прикрашених зірками й смугами. а тепер спробуймо уявити олега лісогора в жовто–синіх плавках із тризубом? ну ж бо? ото ж бо й воно! інша ментальність там, у них, за океаном.

та, певно, ніхто особливо не здивується, коли наступної весни, чи через рік, чи через п’ять шаровари раптом повернуться, виринуть з історичного небуття, набувши якоїсь нової форми — наприклад, , спеціально непрасованих джинсів чи вельветових штруксів. спершу їх одягнуть рафіновані модники, хореографи, перукарі та артисти . далі підтягнуться спортсмени, бо вони ніколи задніх не пасуть. а через якийсь час, дивись, і пересічний громадянин долучиться. замітав же він тротуари кльошами у такі ще не дуже далекі 70—80–ті роки минулого сторіччя. та й кажуть при нагоді мудрі ійці newer say newer. ніколи не кажи ніколи. тож чекаймо повернення шароварів! вони ж бо ближчі до тіла. бо свої.