Украинский язык умоляю мне надо упражнение 571

Бабуся… Тепле слово, яке огортає затишком. В уяві відразу виникає це прекрасне усміхнене обличчя, де кожна зморщечка випромінює любов, доброту і ласку. Ці руки, які так часто колисали мене в дитинстві. Ті казки, які розповідала бабуся на ніч. А втім, це тоді вони мені здавалися пустими балачками, а зараз я розумію, яким важливим речам навчила мене бабуся кількома простими словами.
Так, я – бабусина скриня. Сюди вона складала свої найдорожчі прикраси: людяність, доброту, повагу. Тут і досі лежать, дбайливо згорнуті, її найкрасивіші шати: ніжність, витримка й душевна м’якість. Тут зберігаються всі колискові, історії та казки з такою простою, але важливою істиною.
Ця скринька – частинка моєї душі. Та частинка, яку я найбільше оберігаю. Не ставлю її в сирість неправди й облуди чи в темінь брехні. Не смію мастити її брудом зневаги та образ. Це проста дерев’яна скринька, не оздоблена діамантами, перлами чи золотом. Але вона має дещо більше – згадку про тепло рідних очей та найважливішу науку в світі – як бути людиною. Ти можеш навчитися рахувати, писати й читати, але якщо погребуєш дарами сивої чарівниці й викинеш їх геть, а мене, просту скриньку, натоміть наповниш темрявою омани, - ти так і не навчився бути людиною, гордістю свого сизокрилого, срібного ангела – свої бабусі.

Книга — це чудо цивілізації. Життя без книги уявити собі неможливо. Хоча, на жаль, є люди, які так не вважають. Але не про них мова — їх мені просто шкода.

Отже: книга в моїх руках відкриває мені захоплюючий невідомий світ, що розповідає про щось неймовірне або, навпаки, звичайне, близьке мені й від того цікаве. Я читаю, перегортаю її, повертаюся до прочитаних сторінок і ніколи не заглядаю в кінець. І книга стає мені другом. Є, як в усіх, у мене книги улюблені, є, чесно кажучи, ніякі. Я не повертаюся до таких більше. А деякі читаю по декілька разів. Думаю, що завдяки цікавим книгам я навчився їх берегти, причому всі, і неулюблені теж. Може бути, те, що не зацікавило мене, виявиться цікавим для інших. Я не беру книгу непомитими руками. Я не загинаю куточки сторінок. І ніколи нічого не пишу в книзі, навіть олівцем. Мені завжди здається, що цю книгу обов'язково будуть читати ще багато разів. А як неприємно навіть тримати в руках старі, брудні, порвані сторінки! Це стосується і власних книг, і взятих на кілька днів у друзів, і, звичайно ж, книг бібліотечних. Раз книга — друг, то й ставитися до неї треба по-дружньому!