Спільнокореневе до слова годує, ненагріти, гнів.

Годує-годувати година. ненагріти-гріти.нагріти,грітися. гнів-гніватися.гнівання

великий мінгунський дзвін (м'янма)

у вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: дзвін (значення).

дзвін (стцерк.-слов. ка́мпанъ — від грец. καμπάνα < лат. campana), заст. колокі́л[1] (прасл. *kolkolъ) — ударний музичний, а також сигнальний підвісний інструмент, звичайно із сталі чи бронзи, у вигляді порожнистої, зрізаної знизу груші, у якій підвішено ударник (било, язик, діал. бо́вкало). дзвони відносяться до музичних ударних інструментів у яких звучить тіло. в давнину для того щоб дзвін видав звук використовувася такий спосіб дзвоніння, шляхом гойдання самого дзвона. такий спосіб практикують і до нині. але є й карельйони[джерело? ].

зміст

1 історичний нарис

2 найвідоміші дзвони

3 будова дзвона

4 виготовлення дзвонів

5 дзвін у православ'ї

5.1 види церковного дзвону

5.2 зв'язок дзвону з старозавітньою традицією використання сурм.

5.3 ранньохристиянські способи скликання віруючих на богослужіння.

5.4 била і клепала

5.5 поява дзвонів

5.6 асоціація дзвонів з усіма важливими загальними і релігійними подіями

6 дзвін у слов'янській міфології

6.1 дзвін і сфера містичного

6.2 магічні властивості

6.3 асоціації та повір'я

7 музей дзвонів

8 фестиваль дзвонів

9 інше вживання дзвонів

10 прислів'я, мовні звороти

11 див. також

12 примітки

13 джерела

історичний нарис

дзвони — один із найдавніших та найпоширеніших інструментів світу. одними з найдавніших дзвонів вважаються китайські дзвони чжун 鐘\钟[2], що датуються 2000 — 3600 р. до н. е.

більша частина історії дзвонів у європі тісно пов'язана з історією християнства. перше використання дзвонів в християнській європі церковне передання приписує св. павлину, єпископу ноланському (353—431), згідно з яким прообразом перших дзвонів були польові квіти — дзвоники, а латинська назва дзвонів campana пов'язана з італійською областю кампанія, де розташована нола. історичні пам'ятки заходу згадують про дзвони лише в vii ст. при храмах у римі та орлеані. значного поширення на заході дзвони дістали у viii ст.завдяки карлу і великому. виготовлялися дзвони зі сплаву міді й олова, пізніше до цих металів почали додавати залізо та в рідких випадках срібло. на православному сході дзвони вперше з'явились в ix столітті за імператора василя і македонянина, але широкого розповсюдження при храмах дістали лише після захоплення константинополя хрестоносцями в 1204 році під час 4-го хрестового походу.

про певний рівень поширення дзвонів на українських землях можна говорити приблизно від другої половини хі століття, їх походження на думку істориків — західна європа. перша літописна згадка про дзвони на русі датована 1066 роком. у києві дзвони були при десятинній та іринінській церквах. також згадуються дзвони у храмах новгорода (xi століття), полоцька, новгород-сіверського і володимира-волинського (кінець xii століття). у літописах згадуються також майстри дзвонової справи суздаля та києва.[3] найстаріший руський дзвін, що зберігся до наших часів, було знайдено під час розкопок 1906 р. у києві на подолі. величезний за обсягом та змістовністю матеріал, що стосується історії дзвонів, технології їх виготовлення наведено в книзі[4]

разом з дзвонами використовувалися також била і клепала, які існували до останнього часу в деяких монастирях. але, що дивно, русь запозичила дзвони зовсім не з греції, звідки прийняла православ'я, а із західної європи. в руській церкві в древності для дзвонів будувались дзвіниці в вигляді стінки з наскрізними отворами (так звані ширмові дзвіниці), в яких підвішувались дзвони. з xiv ст. на русі з'являються багатоступінчасті вежі з конусообразною покрівлею, під якю знаходились дзвони. дзвіниця спочатку будувалася окремо від храму, але в московській архітектурі xvi—xvii ст. з'явилися храми побудовані разом із дзвіницями, які входять у будову храму, з ним одне ціле.

такі дзвіниці ставляться в західній стороні храму так, що вхід у храм проходить через нижній поверх дзвіниці, який може бути в такому випадку притвором. прикладом таких дзвіниць є дзвіниця у михайлівському монастирі і софії київській, що знаходяться в україні, а саме у місті києві. поряд з такими дзвіницями продовжували зберігати і будувати храми з дзвонами в куполах на покрівлі («під дзвони», прикладом такого храму є володимирський собор у києві) або в окремо стоячих дзвіницях. виникнення дзвіниць було обумовлено прагненням і спроможністю виготовляти великі і звучні дзвони. крім цього, чим вище піднятий дзвін, тим далі його чути, отже високої дзвіниці вимагає і сама ідея дзвону.

дзвіниця духовно може означати гору, з якої господь благовістив євангеліє, і мачту корабля, де знаходиться спостерігач, сповіщаючий про небезпеку або приближення довгоочікуваної цілі плавання, і вершину земної історії людства, на якій звучить архангельська труба, благовістячи про прихід христа і початку вічного ідеях.

казка —   [кáзка] — уподібнення не відбувається в позиції — дзвінкі перед

зцідити — [с’ц’ідити]

дiжка — [дiжка] — 5 букв, 5 звуків, 2 склади

сережка — [серéжка]   — тут перше [е] наближається до [и], позн. як [е] з маленьким [и] вгорі праворуч,

стежка – [стéжка]- 6 букв, 6 звуків

коробка

ко- роб- ка   3 скл., 3 голосних, 4 приголосних.

к- [к] пригол. глухий., твердий

о - [о ] голосний, ненаголошений

р - [р] приг. дзвінкий, твердий

о - [о ] голосний, наголошений

б - [п] пригол. глух., твердий.

к - [к] пригол. глухий, твердий

а - [а] голосний, ненаголошений.

7 букв, 7 звуків.