Слово, приємне, чемне, кожному. лагідне, до, ключ, серце слово. від, світ, щирого, радіє, слова. склади і запиши пріслів"я і приказки.

Чемне  слово  приємне  кожному. лагідне  слово  ключ  до  серця. від  щирого  слова  радіє  світ.

мово! ти святиня! кожний народ на цій планеті є справді народом, поки жива ти, мово! ти духовна скарбниця, в яку віками люди свої надбання. ні, це не гроші, ані дорогоцінне каміння, ані інші скарби. це інші коштовності: мелодійні слова, мудрі приказки та афоризми, гострі прислів’я, влучні анекдоти та чудові пісні.

я чув історію про те, як українським мандрівникам в японії просто на вулиці вдячно цілувала руки бабуся в кімоно. вона була українкою, яка під час революції опинилася за кордоном і сімдесят років не чула рідної мови. і раптом почула її від перехожих! яку, виходить, радість відчуває людина на чужині, коли чує рідне слово! одне жадане рідне слово здатне зцілити, підняти бойовий дух, перетворити життя на свято!

мово, чарівнице! ти здатна зробити з незнайомців друзів. ти згуртовуєш людей разом, об’єднуєш народ, робиш його непереможним.

але люди, звикнувши кожного дня користуватися мовною скарбницею, часто не цінують її. вони захаращують мову іноземними словами або зрікаються її. у скарбницю спотворений непотріб та справжні коштовності вікової мудрості. люди часто починають цінувати свою мову тільки на чужині або тоді, коли вона вмирає.

коли на рідну землю приходять загарбники, вони відразу обмежують використання рідної мови. навіщо? якщо немає мови, немає народу. його цінності загарбано, а землю використовують нові господарі. народ без мови – все одно, що людина без душі. пусто всередині… народ без мови – будинок без . дмухнув вітер – і розлетілися люди, як цеглини, по світу… розвалився спільний затишний дім.

мово! ти душа наш безсмертна, що здатна жити в поколіннях, поки ми дбаємо про тебе! ти, як пише письменниця катерина мотрич, є мудрою берегинею народу: «мово наша! життєдайна криниця на неосяжнiй дорозi людської долi! »

оригинал 

Єдиний скарб у тебе – рідна мова. єдиний скарб у тебе – рідна мова. заклятий для сусіднього хижацтва. вона твого життя міцна основа, певніша над усі скарби й багатства.» (п. куліш)   мова – це серце нації і душа народу. кожен народ має свою мову і прославляє її. український люд — один із великих слов’янських народів, який має свою історію, який має чим пишатися. українські землі перетерпіли багато битв, українці пролили багато крові, боронячи нашу батьківщину. за писемних документів, праці істориків, етнографів, громадських діячів та лінгвістів ми можемо вивчати історію нашого рідного краю, віднайти відповіді на свої запитання. наш міцний, як скеля, народ має славетну мову солов’їну, яка наймилозвучніша, наймиліша, найцінніша у всьому світі. у кожного українця складається певне враження від рідної мови. для великих українських письменників мова стає натхненням для написання різних поезій. я думаю, взагалі не має такого письменника, який би не хотів би писати про красу рідної мови, не прославив велич її в народі, не хотів би розповісти всім про її  красу. «мово моя материнська, квіти в душі й на устах. ти – мій рушник український, ти – моя доля, мій шлях.» і. чернецький українською мовою написані твори котляревського і шевченка, франка і лесі українки, нечуя-левицького і коцюбинського, які україна буде пам’ятати завжди. нашою мовою маруся чурай складала пісні, які підбадьорювали козаків, нею звучали накази славнозвісного полководця і гетьмана п.сагайдачного, який вів на бій козацькі полки. це мова запорізьких козаків. роль слова, рідної мови в житті народу присвячує в.сосюра поезію “я знаю силу слова”, що ввійшла до збірки “поезія не спить”.у ній сосюра створює образ слова, яке проникає до людських сердець і надихає берегти рідне слово.максим рильський описує мову неймовірними словами, він  висловлює свої почуття неймовірними порівняннями: як парость виноградної лози, плекайте мову. пильно і нестанно політь бур’ян. чистіша від сльози вона хай буде… я впевнена, що кожен погодиться зі словами панаса мирного: «найбiльше i найдорожче добро кожного народу – це його мова, та жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, i своï сподiванки, розум, досвiд, почування». ми будемо жити і процвітати, доки з нами наша мова калинова. вона є нам спілкуватися між собою, занурює нас у неймовірну красу кожного нашого слова. прекрасна, неповторна, мелодійна українська мова, а для нас, українців, вона єдина й безцінна, адже мова народна — це золотий запас душі народу, з якого ми виростаємо, яким живемо, завдяки якому маємо право милуватися й пишатися рідним краєм.