Знати, читати, питати, знайти споріднені слова

у житті нічого не буває безкоштовним, і все, що дається долею, має свою ціну.

життя – це прекрасні миті прожиті роками,і все це дане нам долею. друзі, батьки, знайомі, нам впевненість у собі, так само, як  і ми ємо їм. доля наша, не дуже легка, на кожному кроці ми маємо деякі проблеми та перешкоди, але пройшовши все це можемо отримати велику нагороду, звісно нематеріальну. на мою думку, саме це, ми не повинні брати до уваги.  все будується на наших проступках, залежно від ситуації. взагалі то не можна кидати всі справи долі, які були б на користь не тільки тобі, але й тим хто тебе оточує.  бувають у житті такі ситуації, в яких просто не має виходу, нічого не є.

наприклад: «сімейна пара, яка не могла мати дітей, взяла маленьку крихітку з дитячого будинку. вони піклувалися про неї, дали дах над головою, хліб, комфорт,  можливість розвинутися та вивчитися. у знак цього господь бог зробив їм велику нагороду, яку не купиш ні за які кошти – жінка, яка все життя не могла мати дітей, врешті решт завагітніла і народила немовля.» це є істинний подарунок долі, оскільки все, що дане нам зверху, ми повинні оберігати і цінувати у супереч всякому.

моя думка, мабуть не така, як всім би хотілось, але зберігання та прислухання до своєї долі, проходження, як кажуть «вогню, води та мідних труб» це все є обов*язковим, для того, щоб отримати друзів та близьких, для того, щоб кожен повірив у тебе, і на сам перед ти сам. і ти повинен знати, що у кожного своя доля, яка не дається безкоштовно. її потрібно пройти гі!

київ – чудове місто, красиве в будь-яку пору року. квітуче навесні, потопаюче в зелені влітку, золоте восени, схоже на чарівну сніжну казку взимку. я люблю київ завжди, проте саме осінь у столиці справляє на мене незабутнє враження та навіває особливий настрій.

я хочу описати мій улюблений куточок нашої столиці. щоб дістатися туди,треба їхати на метро та вийти на станції арсенальна та йти в бік парку вічної слави вулицею лаврською. будинки на ній невисокі, з красивим фасадом, ліпниною. по обох боках вулиці ростуть високі старі дерева, що роняють жовте листя на тротуар прямо під ноги прохожий. перші поверхи більшості будинків тут займають кафе, у яких так затишно сховатися від мілкого осіннього дощу та випити чашку запашної кави. звідусіль чути музику та людські розмови. у цьому районі завжди багато людей, бо тут знаходяться багато цікавих місць – парки, будівля верховної ради, далі печерська лавра та чудовий вид на дніпро та лівобережжя.

парк вічної слави пологими доріжками збігає до самого дніпра. восени він золотаво-зелений. у парку багато красивих дерев, кущів та полян, є вічний вогонь та стела на честь загиблих у другій світовій війні. багато місцевих та туристів милуються краєвидом з верху парка. вони роздивляються широкі мости через дніпро – міст метро, по якому весь час повзуть, ніби величезні гусениці, потяги метро, та знаменитий міст патона. а на протилежному березі річки височіють цілі квартали новобудов, різного дизайну, різних кольорів. особливо красиво це виглядає вночі, коли мости, вулиці та будинки освітлюють тисячі ліхтарів та вогні автомобілів.

та я люблю гуляти не парком, а саме вулицею лаврською. вона й тиха, і жвава одночасно, і затишна, і малолюдна. осіннім днем, коли накрапає маленький дощик, повітря свіже та вологе, жовте листя падає до ніг, немає для мене місця, гарнішого за це.