Зайчиха закінчення а основна частина зайчих корінь зай суфікс чих
Геннадьевна Вета560
30.03.2020
Іноді доводиться чути, ніби мова - найлегший предмет у школі. мовляв, це щось загальновідоме, само собою зрозуміле, тому її викладати може будь-хто, не те, що . але яка це прикра помилка, якої великої шкоди такий погляд завдає освіті й вихованню! насправді ж викладання мови - найважча справа. викладати цей предмет повинні найздібніші й найталановитіші. бо це не просто передача знань, практичних умінь, навичок. це передусім виховання. виховання розуму, формування думки, копітке різьблення й ліплення найтонших рис духовного обличчя людини. адже із думки і слова почалося становлення людини; мисль, втілена в слово, підняла нас над природою, над усіма речами й явищами, над епохами й століттями. слово ввібрало в себе найтонші порухи наших почуттів; у ньому закарбувалася душа, звичаї, традиції, радощі й болі народу - всі його духовні цінності, творені століттями. викладаннямови - це майстерність творення людської душі, бо воно є найніжнішим, найтоншим діткненням до серця дитини. викладання мови - це людинознавство, бо в слові поєднуються думки, почуття, ставлення людей до всього навколишнього світу. викладання мови - це й суспільствознавство, бо в слові закарбовані століття життя й боротьби народу, його мужність і слава, надії й сподівання.
matveevaev81
30.03.2020
Майже щоліта я їжджу до бабусі в село веселе. там у мене є приятель андрій. він мій ровесник і так само, як і я, приїжджає влітку до своєї бабусі з міста. андрій - веселий і добрий товариш, хоча й любить прихвастнуть, та й боязкуватий малість: один раз пішли ми з андрієм і іншими хлопцями в ліс. довго ходили, назбирали грибів, наїлися чорниці. день уже давно перевалив за обід, коли ми повернули додому. ідемо, різні цікаві випадки з життя один одному розповідаємо. а андрюшка що не скаже, виходить, що він самий сміливий, найшвидший, самий кмітливий. ми посміюємося тихенько, але не заперечуємо - нехай собі бовтає. але отут недалеко від краю лісу ми почули незрозумілий шум. загрозливий тупіт насувався прямо на нас, тріскотіли суки, і мені, якщо чесно, стало небагато не по собі. але. я подивився на місцевих хлопців і побачив, що їм ничуточки не страшно. андрій же, не втрачаючи ні секунди, незбагненним чином забрався в густі колючі кущі й тихо, з розширеними від страху очами, подавав нам звідти знаки. незабаром шум вийшов, і сільські хлопці прийнялися реготати, витягаючи андрюшку із чагарнику. виявляється, за пагорбом пролягала тропа, по якій сільська череда вертається додому. так ми, міські, злякалися звичайних корів, а андрій цим летом більше не хвастався. 2 варіант із приходом осіни починається грибна пора. по вихідним ми всією родиною сідаємо на електричку і їдемо в ліс. у кожного в руках більший кошик, а за спиною - рюкзак з їжею й теплими речами. у цю неділю асі було як звичайно. паровоз, що пихкає, привіз нас на станцію о шостій годині ранку. ми відправилися по стежці в глиб лісу, любуючись золотавим листям і радуючись тихій сонячній погоді. після недовгого привалу й сніданку почалося «грибне полювання». грибів виявилося сила-силенна: і сироїжки, і маслюки, і білі, і більші й зовсім малюсінькі, які є смачніше всього. ми так захопилися, що зовсім забули про необхідність запам'ятовувати дорогу, а коли спробували зорієнтуватися, зрозуміли, заблудилися. спочатку я дуже зрадів: от було б здорово заночувати в лісі! але мама швидко остудила мій запал, сказавши, що осінні ночі холодні, та й спати не на чому - спальники-те ми не взяли. тому було вирішено вибиратися. ми рушили навмання, голосно кричачи «агов! агов! ». на щастя, незабаром нам зустрілися інші грибники, які й вивели нас на станцію. додому ми повернулися утомлені, але з повними кошиками грибів. так, ця пригода запам'ятається мені надовго.