Прийде лютий-спитає, чи взутий.лютий воду відпустить, березень підбере.до слова береза доберіть із тексту спільнокореневе слово

Береза-

ответ:

бути чи не бути героєм залежить від щоденного вибору. якщо романтизм визнавав героїв із народження, то реалізм робив героїв зі звичайних людей. а зараз і надсилами нікого не здивуєш. один із найвідоміших поведінкових психологів філіп зімбардо взагалі говорить про явище щоденного героїзму, яке полягає в тому, щоб щоразу ставати трохи добрішим і навіть змінювати світ довкола, йому нових барв. герой – людина, що здійснює акт самопожертви заради загального блага». спробуємо на основі цього визначення скласти портрет сучасного героя. що ж, герой – це, в першу чергу, людина! але не кожна людина є людиною, а тим більше, героєм. якими ж якостями треба володіти, щоб наблизитися до заповітного статусу героя нашого часу? я не буду говорити за всіх, а скажу особисту думку, яка, може, й неправильна. герой не є ідеальною людиною, він необов'язково повинен бути красивим, як лялька, розумним як ейнштейн. у героя можуть бути свої недоліки, які він не приховує, але і не виставляє напоказ. герой повинен бути розумним, не в плані інтелектуальному, а в плані духовному, мати мету і йти до неї, бути хитрим, знати свою справу, не гаяти час, знати, що хоче, вміти виходити зі складних ситуацій, думати, перш ніж сказати, цінувати кожну хвилину свого життя і знаходити в кожній людині щось хороше. так має жити сучасний герой, справжній чоловік.звернемося до наступної частини нашого визначення, в якій сказано, що герой здійснює «акт самопожертви заради загального блага». тобто, він жертвує собою заради когось: батьків, дітей, простих перехожих, друзів, свого міста, країни. які ж він може здійснювати пожертвування? ну, він може пожертвувати своїм часом, щоб загубленому хлопчику знайти свою маму, або врятувати уссурійських тигрів, що гинуть. він може хоча б ризикнути здоров'ям, за хворою на грип бабусею чи рятуючи потопаючу людину. він може пожертвувати своїми грошима, дитячим будинкам або рятуючи від голоду африканських дітей. та ще багато чим можна пожертвувати заради когось. але мало просто жертвувати, потрібно робити це абсолютно безкорисливо і точно знати, що твоя потрібна.а навіщо витрачати час, тим, хто від тебе не чекає, не просить її, кому взагалі не потрібна? робити щось для іншої людини з метою в майбутньому нагадати, що «я тобі допоміг у той раз, тепер я хочу отримати від тебе! ». і людина з почуття обов'язку (при цьому її може ще маса неприємних почуттів та емоцій) починає , незважаючи на своє небажання.зберемо цілісну картину героя. отже, герой – не ідеальний. він може бути негарним, худим, суперечливим, задумливим, неуважним. герой повинен іншим, причому, не завжди звичними способами. герой, думаючи про інших, повинен в першу чергу думати про себе, адже поки не буде миру і гармонії в собі, навколо нікому краще не стане.

ми всі герої, просто потрібно вірити в себе і не боятися творити добро !

объяснение:

ответ: вам не здається, що з мовленням та екологією у нас одні й ті самі проблеми? обидва поняття потребують очистки від того, бруду, що накопичувався багатьма роками.

не знаю, як вам, але мені видається досить дивною і нез`ясовною одна річ, яка просто лізе в очі, точніше, у вуха, але роками залишається поза увагою суспільства у нашій країні. це правильна мова.

ось дивіться. у бернарда шоу, в його п`єсі «пігмаліон», головна героїня еліза дулітл жила за часів королеви вікторії і отримала, як усі діти з бідних родин ії, в найкращому разі, початкову освіту, тобто, вміла читати та рахувати гроші. вона виросла у передмісті лондона, де всі люди говорили на своєрідній мові – кокні, яку часто взагалі не могли зрозуміти жителі інших районів цього велетенського міста. і для людей з привілейованих верств суспільства ця мова здавалася нестерпно огидною, неприпустимою, грубою, викликала подив та глузування.

еліза майже ніякої освіти не мала, але навіть вона розуміла, що, не навчившися правильно вимовляти слова і будувати речення, ніколи не зможеш піднятися вище свого жалюгідного , не зможеш розпочати свою праву, не зможеш забезпечити собі гідне життя. але вона опинилася в потрібному місці у потрібний час, і тут їй трапився професор хіггінс.

що ж до українців, то вони вважають себе культурними та освіченими людьми, всі мають не просто шкільну освіту, а університетську, та ще й не одну. на кожному кроці у великих містах розташовані навчальні заклади, де людей вчать, вчать, вчать … рідної мови. і що, як кажуть, у сухому залишку?

нічого. як і 100 років тому, правильною мовою говорять одиниці, як-от, наприклад, я. інші вдовольняються тією мовою, яку зроду чули у себе вдома: дехто – суржиком, дехто – галицьким діалектом, гварою. багато людей говорять досить правильною російською мовою.

як досконале знання мови впливає на суспільний стан та ділову успішність українця? за моїми власними спостереженнями – ніяк. щоб це зрозуміти, достатньо лише на півгодинки увімкнути телевізор. за цей час ви почуєте від дикторів, ведучих, від просто людей, від високоповажних людей, в тому числі – бізнесменів і депутатів парламенту стільки словесного бруду, що вам стане соромно за стан освіти, вихованості, обізнаності людей щодо їхньої мови. складається враження, що їм не подобається мова, якою вони змушені говорити, що її насаджують штучно, примушують говорити мовою, на якій вони не думають, якою не володіють.

я хочу сказати, що в нашій країні, на відміну від ії 19 сторіччя, знання, а точніше незнання мови не є запорукою «успішного життя», тобто, можна стати заможним і щасливим, користуватися високим становищем та мати імідж поважної особи, не маючи навіть достатнього словникового запасу.

«поговори трохи, і я скажу, хто ти», - жартують філологи. і справді, хто ти є насправді – про це скаже твоя мова.