Міні твір - яким я уявляю свій випускний

одного разу мені приснився сон. сон про мій випускний. випускний це особливий день для кожної людини. для мене він почався з гарячої чашки чаю. я лежала в ліжку з закритими очима і думала.думала про те, що це все,це останній день в школі. в мене були протилежні емоції.з одного боку я рада що закінчую школу,що почнеться доросле життя,але з інакшого,я розумію,що буду сумувати за школою,за вчителями,за однокласниками,які за стільки років стали мені як рідні.сьогодні в дворі школи зібралось дуже багато людей.серед них діти,для яких закінчився перший рік в школі,вчителі,випускники та їх батьки,які переживають за своїх дітей,переживають через те,що розуміють,що їхні діти виросли,що вони вже не ті маленькі дітки яких вони вели за руку в перший клас.

випускники сьогодні дуже нарядні.дівчата з чудовими зачісками та в красивих сукнях та на високих підборах,та хлопці в класичних костюмах.остання промова директора школи,танець доньки з батьком та сина з матір"ю.і ось останній дзоник,він сповістив нас,що закінчився важливий для кожного з нас етап життя.

Верблюд — великий жвачний ссавець ряду парнокопитних. на відміну від інших жвачних верблюд має трьохкамерний шлунок. має два пальці на нозі з широкою м’якою підошвою, пристосованою для ходіння по піску, і копита, схожі на нігті. уже на порозі затишної оселі моєї бабусі я вловлюю запах пиріжків. ох, ці пиріжки! вони такі смачнючі! ми всі її онуки тільки й мріємо скоріше приїхати до неї в гості на пиріжки. бо її пиріжки, на наше переконання, — це неперевершений кулінарний витвір мистецтва. бабуся знає, як ми полюбляємо її пиріжки, тому завжди до нашого приїзду намагається приготувати чималенько.  мені приємно спостерігати, як бабуся готує цей неповторний виріб з неземним смаком. спершу вона готує запарку з молока, борошна, цукру та дріжджів. поки запарка настоюється, щоб почати підходити, тобто мають з'явитися бульбашки, вона готує «поле діяльності».

є така притча. повінь на закарпатті. чоловік прокинувся у своїй хаті тоді, коли вода сягнула печі, де він міцно спав. поліз на горище, вибрався на дах. почав благати бога: “господи милостивий і милосердний, порятуй мене! ”

підпливли рятувальники на човні.

-                дядьку, перелізайте в човна!

-                я почекаю, мене бог порятує.

вода прибуває. чоловік молиться. вдруге й утретє підпливали рятувальники, але він знову відмовився. врешті вода сягнула горла, рота, очей. утонув.

коли його душа постала перед богом, вона спитала:

-                чому ти не врятував мене?

-    я тричі хотів тебе порятувати, посилаючи човна, - відповів бог. – ти відхилив мою поміч.

ця притча стосується й нашої вітчизни. господь подав україні свого рятівного човна.

мусимо пам’ятати: бог прихильний-таки до україни й українців. адже наперекір багатьом трагедіям і потрясінням ми збереглися як повноцінний і самобутній народ, а не якесь напівзабуте плем’я.

після багатьох воєн у нас збереглися софія і києво-печерська лавра, збереглося багато давніх ікон, наділених чудодійною силою.

ми маємо сотні тисяч унікальних пісень, неповторне мистецтво писанкарства, вишивання, різьблення, дерев’яної архітектури, народного живопису. маємо рідкісної енергетики і веселого зухвальства народні танці. маємо мудрий і делікатний гумор. маємо свою оригінальну культуру.

отже, маємо душу. її не заперечить ніхто. найлютіший наш ворог не заперечить!  

вибери саме головне і перепиши