2. сполучне слово в складнопідрядному реченні данилові аж запахло свіжим борошном, першим разовим хлібом, який старі хлібороби не крають ножем, а побожно розламують руками (м. стельмах) виконує синтаксичну роль.а підмета.б додатка.в означення.г обставини.3. підрядна частина стоїть після головної в складнопідрядному реченні.а хто знання має, той і мур зламає.б добре того вчити, хто хоче все знати.в хто вчиться змолоду, не знає під старість голоду (нар. творчістьг хто п’є зілля джинджури, той забуде дорогу до лікаря (ф. мамчур).4. до складнопідрядного з підрядним з’ясувальним належить речення.а неподалік од татарського броду, де навшпиньки спинався долинковий туманець, окреслилася постать людини.б семен рукою розгладив недовірливі зморшки на чолі, хоча й позаздрив спокійним снам батька.в так дівчині хотілося, щоб ніхто не побачив її.г ярослав руками перебирав стебла пшениці, у яку вже ввійшла золотінь (з тв. м. стельмаха).5. до складнопідрядного з підрядним обставинним мети не належить речення.а на хвилину зупинялися, щоб дати коням відпочити.б хлопці держалися разом і, йдучи, розглядалися по сторонах, щоб добре затямити дорогу.в дозорці дали знак, щоб веслярі рух весел припинили (з тв. а. чайковського).г повільно, обережно ступаю по чорноземові батькового городу, щоб йому боляче не було (о. аврамчук).

АГОЛОС - ДУША МОВИ*

Наголоси у словах багато важать у живій мові. Наприклад, насИпати і насипАти. На письмі, де не позначено наголосів ці два слова годі розрізнити. А вони значать не одне й те саме. Засвоюючи мову з тексту, читач не може засвоїти правильного наголошення. Найкраще засвоювати правильний наголос з живої мови, з радіо або ТБ, чи на виставі в театрі. У цій царині політика зближення мов наробила чимало шкоди. Мовознавство під зорями Кремля спотворило український наголос у низці слів. Ці спотворення не сприяють розвитку мови, а навпаки збивають з пантелику мовців. Псують наголос у мові також і поети, які заради рими міняють наголос. І то не якісь початківці, а й метри. Пише М. Рильський: “Як же так убого ви живЕте Чом так занепали ви, скажіть, Щоб у дні космічної ракЕти Солов’я не в силі зрозуміть?” Якби метри вдавались до редакторів, і редактором був би автор цих рядків, то наведена строфа звучала б так: Як же живетЕ ви так дрімуче, Чом так занепали ви, скажіть, Щоб у дні ракет до-зір-ідучих Солов’я не в силі зрозуміть? Наш наголос у словах несетЕ, беретЕ, живетЕ, даєтеЕ на останньому складі. Інакше – це київське койне. ГАРАЗДИ чи ГАРАЗДИ? Слова гаразди і негаразди часті гості сьогодні у ЗМІ. Але на радіо й телебаченні вони, очевидно, часом або й завжди звучить неправильно, бо у словниках нема одностайности щодо наголосу в цих словах. Якщо Б. Грінченко та СУМ АН УССР наголошують його на И: гараздИ, то РУС АН УССР наголошує на А: гарАзди. І словники незалежної України повторюють цей нонсенс. Так РУС, виданий ”Абрисом”, пише “бажати усяких гарАздів”. Чисте тобі койне, а не українська мова. Почну з приказки: “Нема бідИ, щоб не вийшли гараздИ, і нема гараздУ, щоб не вийшов на бідУ”. Ця приказка свідчить, що й слово гарАзд у непрямих відмінках треба наголошувати на закінченні: у гараздІ, гараздОм тощо. І на це є доказ. Словник Желехівського: “оставайтеся в гараздІ”. РУКОПИСНИЙ чи РУКОПИСНИЙ, ПРАВОПИСНИЙ чи ПРАВОПИСНИЙ? У “Букварі южноруському”, укладеному Т. Шевченком, рукою Шевченка у слові рукОписна, посталено наголос на О. І це відповідає нашій традиції наголошення: коли від три-і-більше-складових іменників з жіночим наголосом (на другому складі від кінця) ми творимо прикметники, то наголошеним у прикметниках лишається той самий звук, хоч тепер цей наголос - дактилічний: Ямпіль - Ямпільський, колОдязь - колОдязний, дурИсвіт - дурИсвітський, коштОрис - коштОрисний, ненАвисть - ненАвисний, літОпис - літОписний (А. Кримський), отже рукОпис - рукописний, правОпис - правОписний. Так ці слова наголошувано, поки до них не взялися “академіки”. Хоч правильний наголос у слові рукОписний зберігся в РУСах АН УССР до 1962 р. Але Академія УССР поклала край такому відхиленню від братніх мов. А незалежні від мовної логіки сучасні фахівці не можуть, та й правду казавши, не хочуть щось із цим робити. ТІСНЯВА чи ТІСНЯВА, ТРІСКОТНЯВА чи ТРІСКОТНЯВА? Українським словесним формам великою мірою властивий дактилічний наголос - на третьому складі від кінця: кОлесо, пОдруга, зАчіпка, пОдушка, рЕшето, рІшення, серЕедина. Саме такий наголос фігурує й у словах плІснява, тупОтнява, тИскнява, (Грінченко) шамОтнява, пИскнява, (Грінченко) гуркОтнява. Ці приклади відбивають акцентологічну модель, за якою наголошувано слова такої структури. Та, на жаль, логіка не часто гостює у тих, хто записав у совєтських, а потім і в “незалежних” словниках форми тіснЯва, тріскотнЯва, пискотнЯва, стрекотнЯва. Чи ж може мовець, який стало говорить тупОтнява, гуркОтнява, шамОтнява, говорити раптом тріскотнЯва, пискотнЯва? Або після плІснява і тИскнява – говорити тіснЯва? Десь-таки, моделі, схвалені нашим мовним центром, не так легко ламати відповідно до примх не дуже підкутих фахівців. Але словники видруковано, розтиражовано і ними керуються вчителі та творці мовних конкурсів. Наш поет-мученик бажав-мріяв: “Орися ж ти, моя ниво, долом і горою...”. Ореться академіками. А що виростає? ОПІКУВАТИСЯ чи ОПІКУВАТИСЯ? Сучасні словники, як і в УССР, наголошують це слово на А: опікувАтися. Цей неправильний наголос має довгу історію. М. Комар у своєму “Словарі російсько-українському” (1893 р.) наводить слово опікувАти і зазначає, що запозичив його із словника Желехівського. Однак у Желехівського слово це наголошено інакше: опІкувати. Помилку Комаря повторюють усі пізніші словники вже й у слові опікувАтися, яке мовці вимовляють лише опІкуватися. Що саме так треба наголошувати це слово свідчать похідні форми опІкуваний та опІкування, наголошені на І. Якби наголос у слові опікувати був на А, то похідні форми були б опікувАння й опікувАний.

Україна - це країна з багатою історією, тож не дивним є розмаїття як природних, так і рукотворних пам’яток: високі гори степи, затишні містечка і гучні мегаполіси, суворі твердині і розкішні палаци. Україна - край, де пам’яток стільки, що вистачить не на один рік мандрівок.

Гортаючи сторінки видань, представлених на виставці, ви зможете вирушити у віртуальну мандрівку заповідним світом; зануритись у синяву річок і морок таємничих печер; помилуватися буянням барв; відвідати мальовничі міста України; насолодитися архітектурою нашої країни; зацікавитися історією середньовічних замків; наблизитися до величі святих храмів; познайомитися з величними давньогрецькими містами, місцями козацької слави та славетних подій, які творили долю нашої країни.

У книгах зібрана і структурована інформація про популярні туристичні об’єкти, побачити які приїздять туристи з усієї країни і з-за кордону. Описані й маловідомі пам’ятки, що незаслужено перебувають у тіні загальної уваги.

На виставці представлені також ресурси медіафонду Орхуського центру - це чудові, захоплюючі відеофільми, що розповідають про архітектуру, історію та сучасне життя дерев’яних храмів та середньовічних замків Закарпаття.

Тож серед сотні чудес України для кожного читача знайдеться своє, що вразить уяву і навіть стане метою нової подорожі.

Объяснение: