Прочитай текст.добери заголовок.спиши, потрібні за змістом слова.якою частиною мови вони є? .швидко сніг.з гірок дзвінкі струмочки. батьківщину перелітні птахи.їхнє голосне щебетання у гаях і садах.птахи гнізда.незабаром і пташенята.

                                          прихід весни        прийшла весна. швидко тають сніги. з  гірок прокинулись дзвінки струмочки.прилетають на батьківшину птахи.їхне голосне щебетання чути у гаях і садах.птахи в"ють гнізда.незабаром народилися малі пташенята.   частина мови діеслово  

ми часто переживаємо в житті різні ситуації. нажаль, не завжди всі моменти можна назвати щасливими. досить часто людину спіткає горе, втрачається сенс життя чи просто наступає переломний період. саме в такий час можна пізнати тих людей, які тобою дорожать і цінують відносини. їх називають щирими, надійними і вірними друзями.

товариш ніколи не скривдить, не спричинить болю, завжди підкаже у важкій ситуації, якій завжди можна розповісти свою проблему. так, по різним причинам за певною порадою ми не маємо можливості линути до рідних. а от справжній друг нам завжди , точно дасть раду, не відкине, не скаже, що ти сам повинен справлятися з труднощами. лише другу можна повністю довіритися і взяти до уваги його думку.

але цей такий скарб зустрічається досить рідко. дуже багато людей, маючи корисливі наміри, товаришами. і коли, досягають своєї мети – просто зникають з вашого життя. через це, слід уважно і з насторогою підходити до вибору своїх товаришів. також, чим старшим стаєш – тим важче знайти вірного друга.

дружба – це коли ти щось натворив, а твій друг узяв усю вину на себе. коли ти розповідаєш секрет другу, і точно розумієш, що ця людина ніколи не розповість його іншим.

зазвичай дружба міцніє з роками. адже лише з часом можна взнати істинну душу приятеля. саме через це справжніх друзів не дуже багато.

дружба – найдобріше і найщиріше почуття на землі. легко втрачається і важко знаходиться і поновлюється. справжня дружба збагачує людину духовно і не щастя. людина, яка пізнала дружбу – щаслива людина. ця людина завжди поруч. між друзями існує ніби нитка зв’язку. і завжди присутні щирість та довіра.

кожен друг повинен бути совісним та захисником для свого друга

саме тому необхідно цінувати це почуття як найцінніший скарб. берегти як саме найдорожче і відноситись з повагою.

Хто з нас не любить книжок? дійсно, важко уявити таку людину. у народі кажуть: "хто багато читає, той багато й знає". кожен — інтелігент, бізнесмен, робітник — має хоча б невеличку особисту бібліотеку. я досить часто відвідую районну юнацьку бібліотеку. там завжди стоїть тиша й можна самому ходити між стелажами. та коли уважно прислухаєшся, то можна почути, як книги пошепки розмовляють із тобою. вони розкажуть чарівну казку, цікаву повість, з їх сторінок забринять невідомі вірші, які ми пам'ятаємо довго, а можливо, й ціле життя. саме з книжок ми дізнаємося про те, як живуть народи різних країн, як виборюють вони свободу, а ще дізнаємося про відкриття науки й техніки, про рослини й тварин, про планети, зірки й туманності. з давніх-давен письменники, учені відображали в книжках знання та досвід поколінь, зберігаючи це все для нащадків. а колись у прадавні часи на світі не було книжок, бо люди ще не вміли їх робити. замість сторінок пращури використовували каміння, дерево, стіни печер. пізніше почали писати на глині, але це було також не дуже зручно. справжній папір, схожий на той, що на ньому ми пишемо сьогодні, з'явився кілька століть тому. відтоді й почали в усьому світі писати на папері. книга в україні завжди користувалася великою пошаною. "велика користь буває від учення книжного. книги — це ріки, що напоюють світ, це джерела мудрості", — писав давньоукраїнський літописець. зрозуміло, чому в київській русі існували книгозбірні при церквах, монастирях, при князівських та боярських дворах. про це переконливо свідчать історичні джерела — ті самі книжки. я не можу уявити свого життя без книги. найбільше мені подобаються твори дитячої літератури й сучасна фантастика. але найнезабутніше враження справила на мене колись повість-казка "чарівник смарагдового міста", яку написав олександр волков. я перечитував її кілька разів, кожного разу відкриваючи для себе щось цікаве й нове. пізніше я захопився романами жюля верна. у моїй уяві виникали екзотичні пейзажі, сповиті імлою. я бачив себе й бідолахою, викинутим на берег морськими буревіями, і п'ятнадцятирічним капітаном, що веде свій корабель до благородної мети, і дикуном, який усе життя провів серед незайманої природи на безлюдному острові. а зараз я охоче читаю серйозні твори українських письменників, де розповідається сувора правда про нелюдське життя нашого народу за часів далекого й не дуже далекого минулого. я щиро вважаю, що телебачення та електронні машини ніколи не зможуть повноцінно замінити щасливих годин спілкування з книгою. свій твір-роздум я хочу закінчити повними філософської глибини рядками відомого українського поета д. павличка: життя без книги — хата без вікна. тюрма глуха і темна, мов труна, к різь вікна книг свободи світло ллється, майбутнього видніє далина.