Ридна мова 4 класс сторинка 98 вправа 191 1.и 2 ! !

Свою спадщину — Київ — князь Ярослав Мудрий прикрасив не гірше від найяскравіших міст світу. Дехто натякав князеві на його марнотратство: навіщо то золото? І навіщо церкву поставлено на пагорбі? Але князь Ярослав знав, що робив. Нехай усі — і чужоземці і мандрівники, і друзі, та й вороги — одразу бачать, який багатий, красивий і могутній Київ.

Київський Софійський обор дає нам уявлення про велич і красу архітектури Київської Русі. В усій Європі жодна споруда її т. не могла зрівнятися з київським собором, завдовжки без виступів він 37 метрів, завширшки — 55. Храм має п'ять нефів — поздовжніх коридорів, які на східному фасаді завершуються п'ятьма вівтарними напівкруглими виступами — апсидами, оточений внутрішньою і зовнішньою галереями. Із західного боку височать дві башти зі сходами, що ведуть на другий поверх. Вінчають собор тринадцять куполів, які поступово збільшуються від малих по краях до найбільшого центрального. Купол і дах вкриті листовим свинцем.

Архітектурі органічно відповідає розпис будівлі, який мав на меті звеличити державу. Мозаїки і фрески суцільними килимами огортають стіни, склепіння і стовпи собору, серед яких височіє під куполом велична постать Оранти. Важко переоцінити художню вартість софійських мозаїк. Вони, безумовно, є пам'ятниками мистецтва світового значення, що дійшли до нас у своїй первісній красі.

Фрески Софії збереглись менше, ніж мозаїка. Багаторазові реставрації завдали багатьом картинам непоправної шкоди.

Київська Софія — справжня скарбниця давньоруської культури, невмируще джерело знань про далеке минулого нашого народу. Нині — це всесвітньо відомий музей.

Объяснение:

Мова – це найбільша цінність кожного народу: вона остання надія на виживання в суворих умовах сучасності. Це добро – «життєва схованка людського духу, його багата скарбниця», у яку вкладено й історію, і «сподіванки, розум, досвід, почування», – стверджував Панас Мирний. І кожен новий байт пам’яті збережений у черговому слові: його написанні, змісті й звучанні. Остання характеристика відіграє важливу роль, оскільки нашій мові притаманна багатозначність.

Серцем і виразником душі лексем є наголос, який оживляє й окрилює їх. Залежно від того, на який склад упаде акцент, те й значення слово матиме. Наприклад, «лі́карським» може бути халат, «ліка́рською» – рослина, а «лікарня́ним» – режим, установлений ескулапом. Із вищенаведеного зрозуміло, що значення цих лексем схожі між собою, тому й правильний наголос нелегко знайти. Проте існують такі слова, у яких хибне виділення складу може призвести до непередбачених метаморфоз. Ось так: ві́ха – гілка, якою вказують дорогу, обертається на болотяну рослину – віху́, уживання якої може спричинити смерть. Чи інший приклад омографа: залежно від наголосу збірка карт, що називається «а́тлас», перетворюється на сувій блискучої й шовковистої тканини – атла́су. А таких слів багато, ось лише невеликий зразок: лу́па і лупа́, лю́дський і людськи́й, сі́м’я і сім’я́, о́рган і орга́н. Розрізнення значень слів – одна з функцій наголошування.

Наступна властивість, якою наділений акцент, – можливість зрозуміти, до якого відмінка чи категорії числа іменника належить лексема. Побачте відмінність між «я не бачу своєї руки́» і «в мене холонуть ру́ки». Різницю добре чути, якщо прочитати вирази вголос.

А ще наголошування – ключ для розрізнення паронімів: «недото́рканий» і «недоторка́нний». По-перше, це різні частини мови: прикметник і дієприкметник відповідно. А по-друге, «недото́рканою» може бути нова, тільки що надрукована книга, якої ще ніхто не розгортав; а «недоторка́нними» – видатні пам’ятки, що зберігаються в музеях під склом.

Отже, неправильно поставлений акцент руйнує ціле слово й позбавляє його самостійності. Саме так нищимо рідну мову зсередини. Якщо ж будемо вживати лексеми з наголосами в потрібних місцях, то наше мовлення буде красивим і правильним.