Міні твір в публіцистичному стилі "молодь і культура мовлення

Що означає для будь-якого народу мова? я , що це першооснова існування нації. це те, без чого жоден народ не міг би утвердити своє незалежне становище, надати доказ того, що він вільний чи заслуговує на свободу. і вільний не обов’язково в політичному аспекті, а більше – в духовному. нація без мови – не нація.   якби лише можна було уявити, скільки слів може вигадати молодь, щоб спілкування було ближче їм до душі. проте, їх майже не хвилює, що вживані ними вислови можуть набувати аморального значення. а нашим обов’язковим завданням є очистити рідну мову від спотворень та повернути їй народну красу.мені здається, що не тільки молодь, але й дорослі люди часто деформують мову. тому ми повинні пам'ятати, що збереження рідної мови – це «справа честі всіх нас, і старших, і молодших, це природній обов'язок перед незалежною, вільною україною», як казав олесь гончар.проблема культури мовлення в сучасний період розвитку нашої країни є актуальною і суттєвою. для того, аби показати, що ми поважаємо себе та нашу державу, нам потрібно слідувати різноманітним шляхам вдосконалення особистої культури мовлення. наприклад, дуже важливо й корисно було б кожному виробляти стійкі навички мовленнєвого самоконтролю.загалом втрата рідної мови для будь-якої людини – страшна психологічна катастрофа. адже мова закладається в людині генетично, спадково. людина не тільки мислить рідною мовою, а й відчуває нею все. втрата ж цієї мови робить особистість душевно біднішою. тому мову свою потрібно берегти.рідна мова для кожного народу – це батьківська мова, це фольклор, це пісня, і, врешті-решт, це титульна сторінка історії певної нації, її культури. одним словом, це запорука державності.рідна мова для кожного народу – єдина, неповторна. такої в світі більше немає і не буде. тому як її можна не любити, не плекати, не шанувати? отже, якщо ми дійсно любимо свою мову і нам не байдужа її майбутня доля, то спілкуймося нею грамотно, пишімо нею, читаймо нею та слухаймо її! бо такої більше немає на землі.    хай сучасна молодь засвоїть всі норми спілкування літературною мовою, оскільки молодь – це майбутнє будь-якої країни, її надія. якщо сучасна молодь буде нехтувати культурою мовлення, то на наступні покоління взагалі не можна буде сподіватись. тож говорімо рідною мовою культурно і грамотно! україна, ставши незалежною державою, мусить турбуватися не лише про економіку, виробничу галузь, політичну сферу, а й, насамперед, про культуру мови своїх громадян. оскільки мова – це показник мислення, інструмент вирішення економічних і виробничих питань. саме від чистоти мови залежить, наскільки точно вашу думку зрозуміє опонент. вироблення культури мови починається ще з дитинства. з раннього дитинства і до глибокої старості людина невіддільно пов’язана з мовою. це єдине знаряддя, що вивищує людину над світом, робить її нездоланною в пошуках істини. розпочинається прилучення дитини до краси  рідної мови з бабусиних казок і материнської колискової пісні. кожен день дає нам урок пізнання. і завжди і скрізь наш учитель – мова!

Хто мови своєї цурається, хай сам себе стидається.

Птицю пізнати по пір'ю, а людину по мові.

Рідна мова - не полова: її за вітром не розвієш.

Більше діла — менше слів.

Будь господарем своєму слову.

Мовивши слово, треба бути йому паном.

Слово — не горобець, вилетить — не спіймаєш.

Від красних слів язик не відсохне.

Від солодких слів кислиці не посолодшають.

Від меча рана загоїться, а від лихого слова — ніколи.

Від теплого слова і лід розмерзається.

Вода все сполоще, тільки злого слова ніколи.

Впік мене тим словом, не треба й вогню.

Объяснение:

Любов до рідної мови, любов до рідної Батьківщини — невіддільні поняття. Вони споконвіку живуть у людських серцях і притаманні тим, хто шанує історію й культуру власного народу. Дійсно, не було жодного видатного письменника, який би не висловив любові до рідної мови, а також своєї тривоги за її долю. Дійсно, не було жодного поета, який би не покладав на рідну мову найсвітліших надій. Так склалося тому, що кожен митець бачив долю свого народу в майбутньому невідривною від долі української мови.

Мова — це душа народу. Немовля з перших днів свого існування чує рідну мову від матері, а потім, підростаючи, повторює перші пестливі слова. Це, звичайно, саме ті слова, які промовляла ще за сивої давнини над колискою молода жінка, чимось схожа на матусю. Ці слова сповнені почуттям, ніби квітка нектаром.