Дехто думає, що сьогодні він житиме й чинитиме як доведеться, а от потім після закінчення ісля закінчення вищого навчального закладу почну нове життя.чи варто чекати чогось, а не жити вже зараз? чи правельно нічого не робити, щоб не помилитися? як будувати свої стосунки з людьми, адже всі люди такі різні?

Думаю, варто не чекати, а жити вже зараз, адже ніколи не знаєш що буде завтра.. а з людьми будувати стосунки не так вже й важко,   якщо захотіти можна підібрати ключик до будь - кого..з кимось може бути однаковий смак на музику, з кимось можна подивитсия фільм, з кимось обговорити прочитану книжку, з кимось просто .. всі ми такі різні, але водночас такі однакові)

Це велика світла кімната. навпроти дверей — три великих вікна. через них до кабінету ллється сонячне світло, яке робить кабінет ще просторішим. на вікнах висять білосніжні тюлеві завіси. інтер'єр кабінету незвичний. виконаний він у стилі української світлиці. чого там тільки немає! але все так доречно. стіни світлі, стеля теж. а панелі обшиті дерев'яними дощечками, на яких виконана різьба в українському стилі. там і колосочки, і соняшники. ці панелі дуже гарно пасують до полиць, теж різьблених, дерев'яних. там їх аж три. на полицях стоять куманці, глечики, макітерки. вони такі гарні. зразу видно, що виготовлені хорошими гончарами і дуже давно.  на задній стіні розміщене невеличке декоративне віконечко з віконницями, крізь яке видніється картина сільського городу. а в червоному кутку -г ікона божої матері, прикрашена вишитим рушником. над нею висить лампадка. коли проводиться у школі свято, то її засвічують.  біля цієї стіни розташована велика лава, на якій стоїть старовинна прялка, лежать рубель і качалка. ще тут стоять праски, гребні та гребінки. по обидва боки малесенького декоративного віконечка висять вишиті рушники, яким по сто років.  з правого боку від дверей розміщені стенди з інформацією про українських письменників. на центральній стіні розміщена дошка. на ній ми пишемо.  посередині кабінету стоять учнівські парти та стільці. це наші робочі місця. є ще вчительський стіл. кабінет освітлюють лампи денного світла.  так гарно в цьому кабінеті. його інтер'єр підвищує настрій, спонукає до хорошої і творчої роботи. це заслуга вчителя. 

одного дня полетіла зозуля води напитися до струмка. прилітає, а там дівчинка плаче, бо черевички загубила. і зозулі її шкода стало, думає, як дитині.

полетіла шукати. «а якого ж розміру вони мають бути? — подумала зозуля, —мабуть, такі, як на мої лапки».

пішла до павука, пошила швиденько нові черевички, у нього вдягнула і полетіла до дівчинки. але по дорозі погубила їх, бо виявилось, що вони трішки більші за її лапки. заплакала зозуля. шукала і не знайшла, бо вони квітами стали.

дивиться, іде та дівчинка, смутна така. а побачивши сині квітки, стала їх рвати. дуже зраділа дівчинка і на душі їй стало весело та добре, навіть забула про своє лихо. зраділа і зозуля, закувала від радості тай розповіла їй історію про пошиті павуком нові черевички, які перетворилися на сині квіти.

отака була розумниця зозуля. якби можна, то зорі б з неба дістала, тільки б добре жилося усім людям.

з того часу, ранньої весни, на лісових галявинах, розцвітають квіти, які в народі називаються зозулині черевички.