Складi слова написати разом або через дефiс тонна: кiлометр людино: годино пасажира: : кiлометр хлiб: сiль учитель: словесник пiв: вiдра пояснити правопис

тонна-кілометр ,людино-година ,пасажира-кілометр -пишуться через дефіс складні іменники які означають одиниці виміру.

хліб-сіль- пишуться через дефіс слова ,які близькі за значенням і мають єдине поняття.

учитель-словесник -іменники ,що означають спеціальності або професії.

піввідра-пишеться разом,  коли першою частиною яких є частини-пів-

Немає нічого гарнішого, ніж весняний ліс. він світлий та радісний. навесні лісові дерева та кущі надягають нове вбрання. свіже зелене листя знову шелестить на гілках. земля під деревами вкривається травичкою та м'яким мохом. все в лісі оновлюється навесні. білі берізки, наприклад, прикрашаються пахучими «сережками». навіть вічнозелені сосни та ялини в похмурому бору не лишаються осторонь від весни. вони змінюють свою темну глицю на молоду, світлу та ніжну. по стовбурах дерев біжать свіжі соки, оновлюється навіть кора. яскраве весняне сонце освітлює стовбури, вони неначе теж світяться бурштиновим світлом. це час, коли можна акуратно набрати в березовому гаю цілющого соку. оживають лісові комашки, жучки, сонечка, джмелі. розцвітають перші лісові квіти. спочатку на мокрій землі з'являються білі проліски. а потім - жовті та фіолетові крокуси. з кожним днем в лісі все більше квітів: примули, медунки, незабудки, дзвіночки, конвалії, дикі нарциси, дикі тюльпани! комахи метушаться над ними, збирають перший нектар. десь в барлозі прокидається ведмідь. з далеких країн повертаються перелітні птахи. вони наповнюють ліс своїми голосами. навесні лісові птахи заливисто співають, виводячи дивовижні трелі. особливо чудово співає весняними ночами маленька сіра пташка - соловей. трохи пізніше птахи в'ють гнізда, щоб вивести влітку пташенят. весна - це час, коли вся лісова природа радіє сонцю та теплу!

Ніч була гаряча, жнив’яна, наповнена різними ароматами. духота стояла, як удень. свіжість півночі не встигала здмух- нути вогню з гарячого лиця степу. павло пішов по алеї, і йому здавалось, ніби гілля в гущавині пригнічує його зверху до землі. він перебіг садок, перескочив через тин і вийшов через вигін у степ. од заходу потягло тихесеньким, свіжим вітерцем. він пішов у степ назустріч тій прохолоді. зорі пишно стояли в чистому небі, миготіли й бризкали світом у сухому прозорому повітрі. метеори раз у раз спадали з неба на степ: то ніби хто кропив небо вогняною водою, то ніби вогняний палець велетня розпорював небо від верху до самого низу. зорі так ясно сяяли, що весь степ, навіть не освічений місяцем, мріяв од краю до краю. садок і церква, верби й вітряки — усе мало якийсь фан- тастичний вигляд пальців, зубчастих стін. чорнобиль, бузина коло тину здавались цілим лісом, а нарізно стоячі будяки серед степу здавались гіллястими дубами. павло пішов у степ, і степ почав перед його очима наче оживати під впливом недавньої науки в школі, недавньої розмови й гарячих дум.