Діти забрали синичку додому. вони дбайливо доглядали бідолаху, поки вона не набралася сили. синичка жила в квартирі цілу зиму. коли надворі стало тепло, діти випустили пташку на волю. 2.до поданої частини тексту придумай зачин. поміркуй, про що треба повідомити в зачині, щоб зміст основної частини став зрозумілішим, повнішим.

Бiля школи дiти знайшли в снiгу синичку.

Ну, як я поняла, це діалог? в клас зайшла схвильована мати одного з учнів 7 (можна якого хоч) класу, де її привітала класний керівник:   - добрий  день, сідайте.   - щось сталося, ірино василівно? ви викликали мене до   - нічого особливого, просто ваш син (можна хоть петя, стьопа, андрій, шо хоч)   - він щось накоїв? - перервала вчительку схвильована жінка.   - ні, навпаки! - вчителька посміхнулася. - вася - дуже здібний учень! один з кращих у класі. і я хотіла поговорити з вами про олімпіаду з української мови, на яку я хочу його відправити. мати учня та ірина василівна ще півгодини говорили (можна замінити на теревенили, обговорювали щось і т.   а коли мама васі вже збиралася іти, вчителька додала:   - а взагалі, ваш хлопчик дуже здібний! в нього є багато талантів, він природженний лідер. вася вам не розповідав? він два дні тому розборонив двох своїх одноклассників, вони побилися. а скоро ми будемо голосувати за президента класу, думаю, ваш син - гарна кандитатура (провіриш, чи правильно я написала це слово). жінки попрощались, та мати васі пішла додому, а прийшовши, почала хвалити синочка за те, що він така хороша людина. сподіваюсь, я ))

Осінь буває різна : тепла і морозна , сонячна і сльотава . в осінні дні, коли сиплеться невеликий дощ , який нудно стукає у вікно , хочеться залізти у велике затишне крісло біля палаючої печі або каміна , сховатися пледом і нескінченно довго дивитися на язики полум’я , гойдається у своєму таємничому танці.  але ось небо прояснюється . сонечко радує останнім теплом , і все навколо перетворюється. сьогодні один з таких днів . на дворі стоїть спека , майже як влітку . тільки холодний вітерець нагадує , що літо пішло безповоротно . я стою на пагорбі і дивлюся на ліс. він охоплений жовто -оранжевим пожежею , яким світяться в яскравих сонячних променях осики і берези . і серед цього полум’я темною зеленню проступають острівці сосен і ялин. на в’янучої траві виблискують нитки павутини. їх завжди порівнюють з сріблом. але мені вони більше нагадують перли своїм перламутровим блиском. павутина розлітається всюди. одна лягла мені на обличчя , защекотав ніс. ось таку осінь я люблю. хочеться відправитися в ліс. просто так . побродити по опадає листя . стоячи далеко від лісу , я відчуваю шерех листя під ногами. відчуваю її аромат . і , залишивши всі справи , я вирушаю в ліс. як тут гарно ! у мене немає слів , щоб описати свій захват. бреду по лісу, не вибираючи дороги. опале листя шарудять . а тут під березою я раптом помічаю гриби. рижики ! треба ж , їх не вбили заморозки. а он ще , і ще. я знімаю з себе вітровку і в неї знахідку. увечері мама насмажила свіжої , щойно прибраній з городу картоплі з грибами. а я буду згадувати шерех листя під ногами і відблиски сонця крізь рідіють крони.