Що це таке прості, та складні речення?

Просте речення - це речення, що має один синтаксичний центр. ( сьогодні світить яскраве сонечко! ) складне речення - це речення з двох або кількох предикативних частин, об’єднаних змістом, інтонацією і граматично. : (  ми нові  гаї посадим, щоб  земля  була  весела  (м.

Проте я нагадав собі,що коли коли ми два тижні тому з батьком йшли в ліс і збирали лісові горіхи, то я декілька поклав собі у кишеню і вони досі там лежали. я витягнув декілька горішків і почав повільно підходити до білочки. спочатку вона,здавалося, боялася мене,але згодом я побачив , що вона почала повільно злізати з дерева. в цей момент я зосередив свою увагу на її вигляді. у неї було руденьке хутро, маленький пухнастий хвостик, але найбільше я задивився на її гострі вушка з білими китичками. в цей момент я не хотів її злякати,тому поставив горішки на траву,а сам відійшов. згодом я побачив, що вона охопила лапками моє частування і з задоволенням його з'їла. тоді я подивився у ці вдячні маленькі ,посміхнувся і у гарному настрої покинув парк.

ім’я людини - це юридично зафіксоване слово для вирізнення особи. кожен народ протягом тисячоліть виробив свої власні імена. в них відобразилася його духовна культура, характер і світогляд. прадавні українці мали промовисті й милозвучні імена: добриня, дана, любим. в давні часи слов’яни мали тісні племінні зв’язки, тому досить часто імена були спільними для всього слов’янського світу: богумил, миролюба, крилач, полян, творилад, братислав.із прийняттям християнства почали впроваджувати грецькі, римські, єврейські імена. їх часом було важко вимовити й запам’ятати, тому українці надавали іменам власного фонетичного і морфологічного вигляду. прокопія іменували прокопом, ігнатія – гнатом. ще кілька століть після християнізації давні народні імена активно вживались поруч із християнськими. майже кожен українець мав два імені: традиційне й церковне. з часом християнське ім’я стало головним. чимало народних імен збереглося у вигляді прізвищ: тригуб, хмара, богород та подібні. (за г.лозко; 132 сл.)