Дуже портібно твір з прямою мовою на любу

Непомітно промайнула весна. здається, ще недавно ми милувалися білопінню фруктових дерев, а вже в садках наливаються свіжим соком яблука, груші та вишні. початком літа прийнято вважати червень. цей місяць — особливий. птахи і звірята починають висиджувати своє потомство. відтак червень оголошено традиційним місяцем тиші й спокою. довкола помітно затихли в гаях солов’їні трелі, все рідше й рідше чути голос зозулі. як тільки ячмінний колос викине волоть, тобто почне наливатися зерном, то кажуть, що «зозуля мандрикою вдавилася». в кінці місяця сільські пастухи завжди відзначали своє професійне свято. удавнину селяни випікали для дітей, котрі пасли худобу, смаковите печиво — мандрики. їх виготовляли із сиру та сметани й обдаровували дітвору. зібравшись на вигоні, підлітки нерідко й самі робили з молочних продуктів обрядову страву. з червнем пов’язані й перші жнива — косовиця сіна. її, як правило, намагалися закінчити до івана купала. це свято відзначають у ніч з 6 на 7 липня. напередодні біля річки чи ставу молодь готувала багаття. коли надходили сутінки, розпалювали вогнище. довкола нього влаштовували танці. вправніші намагалися перестрибувати ватру. купайлівське свято завершувалося пізно вночі. дівчата пускали на воду віночки зі свічками. це одне з найромантичніших молодіжних свят, яке оспівує молодість і красу природи. на другий місяць літа найбільші зливи та грози. про це стверджує і прислів’я: «липень казати звик: «я — грозовик! » але це не заважає активному визріванню зернових. безкраї лани ячменю, жита і пшениці радують зір дорідним врожаєм. на межі липня і серпня хлібороби готуються до виходу в поле. адже вирощений врожай потрібно вчасно зібрати. традиційно жнива поділяються на два періоди — зажинки, коли вперше виходять на косовицю, та обжинки — завершення збирання хліба. на зажинках робили початковий сніп і його ставили на покуть, де він мав зберігатися до нового врожаю. в останній день збирання зернових плели вінок і під ід жниварських пісень несли його до господаря. в урочистій обстановці його вішали на стіну. це означало, що хліборобський сезон завершився. у клопотах і турботах непомітно спливло літо — вінець хліборобського року. до речі, наші пращури після впровадження християнства в серпні готувалися до новолітування. з цього приводу казали: «з’явився жита вінець — прийшов року кінець». але про відпочинок селянам ще рано думати. настигала пора осінньої оранки, щоб закласти міцну основу на майбутній врожай. недарма мовиться, що літо днем красне.

Проходит лето, и начинается мое любимое время года – осень. К сожалению, не всем эта пора по душе. Некоторые считают ее скучным, промозглым, серым временем. А других  осень завораживает, притягивает своими неповторимыми красками.

Поражает сочетание таких разных цветов, которые составляют идеальную красоту каждой веточки, каждого дерева. Ночью при свете фонарей эти желтые и багровые, пурпурные и золотые листья приобретают какое-то удивительное сияние.

Даже это хаотичное, на первый взгляд, расположение опавших листьев вызывает в моей душе чувство восхищения, - ты как будто ступаешь по мягкому разноцветному ковру… Да, куда ни взглянешь: листья вверху, внизу, вокруг – одним словом, всюду и везде. Вот листья, красиво покачиваясь, опускаются на воду тихо и плавно, не спеша и спокойно.

 А это постоянно меняющееся осеннее небо! Кажется, что природа старается показать все свои достоинства на фоне глубокой синевы.

Ранней осенью небеса чистые, неповторимого лазурного цвета, с легкими белыми облаками. Но постепенно игривая осень окрашивает небосвод серыми цветами, а невесомые облака становятся свинцовыми дождевыми тучами.

Дни становятся все меньше, уступая время ночной тишине. Осенью не хочется особенно суетиться, мчаться куда-то. Осенняя пора дарит нам возможность проводить время с друзьями, бывать наедине с собой и своими мыслями. Каждое время года красиво по-своему, но именно осень заставляет нас задуматься о том, что все в мире бренно и когда-либо заканчивается.

 Не стоит жалеть об этом, ведь на смену печали и тоски всегда приходит новое чувство радости и счастья, нужно только немного подождать…

Осінь – чудова пора року, різнобарвна і різноманітна. Деякі люблять осінь, а інші не розуміють, що в ній гарного. По-моєму, не буває поганих і хороших часів року, тому що всі вони потрібні і по-своєму красиві.З одного боку, краса осінньої природи радує око і надихає поетів і художників. Жовте листя дерев, айстри і жоржини в саду, гриби у лісі, тонке мереживо блискучою павутини всюди. Довгоочікувана прохолода після літньої спеки. Килим з опалого листя, що шарудить під ногами. Високою чисте небо над головою, прозоре повітря, крики відлітаючих птахів.

Наші далекі предки зустрічали новий рік восени – в період збору врожаю. Це був радісний час, коли після довгих праць люди бачили результати своїх зусиль. Повні комори зерна, погреби з буряком та картоплею, сіно для худоби. Саме восени можна було по-справжньому оцінити багатство природи, щедрість рідної землі. Люди святкували завершення трудового року, дякували землю за її дари. Адже скоро прийде зима. Саме тому в народі побутували приказки «Осінь - запасиха, зима – подбериха», «Прийде осінь, за все спитає», «Курчат по осені рахують», «Восени і горобець багатий». Нам сьогодні важко уявити, як люди зимували тільки на свої запаси, зроблені восени.Багато людей не люблять осінь, особливо пізню. Їм не подобається мінлива погода, часті холоди, вітер і дощ. Похмурі дні псують настрій. Люди частіше застуджуються і менше гуляють на вулиці. Але для природи осінь необхідна – це період, рослини і тварини готуються до зимового сну. Крім того, осінь дарує нам дійсно багато краси, і за це я її люблю.