Подані іменники уведіть в речення так , щоб кожен з них був іменником то жіночого то чоловічого роду: суддя, сердега, листоноша, сирота, зайда

Суддя наказала справедливо покарати злочинця.Суддя наказав бити штрафний мяч.Нашу сусідку зв уть Валентиною , вона працює листоношею. Листоноша приніс газету з дуже цікавою статтею . В мене є подруга Наталка на при великий жаль вона сирота . Наші сусіди усиновили малого хлопчика , він сирота .

Вибач це все чим я можу до

Объяснение:

МОЯ ВУЛИЦЯ. У кожної людини є найпам’ятніші, найдорожчі місця в житті. Для мене – це моя рідна домівка, мій дім, моя вулиця. Коли я була зовсім маленькою, мої батьки одержали квартиру в новому районі на вулиці Дружби Народів. Я вважаю, що ця назва символічна, адже саме дружба між людьми є запорукою найкращих почуттів: дружба перетікає в любов, без дружби немає вірності, з дружби починається людяність.

Дванадцять років тому на місці кукурудзяного поля і колгоспних ферм “виріс” молодий житловий масив. Білі багатоповерхівки височіли над землею, ніби торкаючись хмар рогачами телеантен, і самі нагадували хмари. Я і мої ровесники зростали разом із цим районом, тут нам усе близьке і знайоме.

Наша вулиця пряма і широка. Улітку тут багато зелені, адже на один бік припала лісосмуга, перетворена на затишну алею. З іншого, сонячного боку,- завжди багато квітів, проте і дерева за дванадцять років вже встигли підрости. Край вулиці виходить у поле. Із вікон верхніх поверхів відкривається чудовий краєвид – неосяжні зелені поля, які на початку літа золотяться соняшниковим сяйвом.

Інший край вулиці впирається у широку автомобільну магістраль, за якою починаються приватні забудови.

Хоча одноповерхові будиночки і претендують на оригінальність архітектури, я люблю багатоповерхівки. Особливо приємно дивитися на дев’ятиповерхівки з візерунками біля дахів – це будинки поліпшеного планування. Вони виділяються своєю оригінальністю.

Вулиця дуже довга, а з обох її країв розташувалися “Універсами”. Їх спроектовано майже однаково, тому вулиця набуває своєрідного обрамлення.

Для обслуговування жителів на території нашого мікрорайону заплановано необхідні громадські та державні заклади. Більшою мірою вони розташовуються на перших поверхах багатоповерхових будинків, за винятком хіба що магазинів і кафе. Кафе “Лотта” стало улюбленим місцем відпочинку молоді. А між будинками у затишних дворах розташувалися дитячі садочки та школи.

В оточенні житлових будинків – моя школа.

Ця триповерхова споруда побудована так, що багато її вікон виходять у внутрішній дворик із клумбою посередині, на якій росте велика ялина. Перед центральним входом полум’яніють на клумбах квіти, а березова алея, яка веде до школи, створює затишок, підносить настрій. Я люблю свою вулицю будь-якої пори, але особливо восени.

Це час, коли все залите золотом, яке перемежовується з багрянцем. Із вікна мого будинку добре ться увесь мікрорайон, а легкий вітерець ранньої осені сповнює кімнату пахощами зів’ялого листя.

Як би не змінювалося суспільство, однаково  протягом  тисячоліть залишаються  вічні цінності, які мають велике значення для людей усіх поколінь, конфесій і культур.Однією з таких вічних цінностей, безумовно, є  дружба. Люди дуже часто вживають це слово у своїй мові, але мало хто може сформулювати, що таке дружба, хто такий справжній друг, яким він повинен бути. І мені також важко визначити, що таке дружба. Але, я вважаю, що справжній  друг  - це, насамперед, людина, спілкування з якою не тільки дає мені задоволення, а й сприяє  розвитку мене як особистості.Мені здається, що, спілкуючись із друзями, люди можуть розвиватися не менше, чим під час навчання або читання книг. Я маю на увазі не пошук нових знань - для цього досить погортати енциклопедію, а навчання духовне, духовне вдосконалення, пошук своєї істини в житті. Кожна справжня людина мріє досягти рівня духовної досконалості. Досягнення духовної досконалості людини - це будинок, який ми будуємо  все своє життя, і в якому спочатку треба закласти фундамент. Фундамент – це наші дружні стосунки з оточуючими нас людьми й особливо з однодумцями. Якщо стосунки гарні - фундамент міцний, але кожен конфлікт - це велика тріщина, яка може розвалити весь будинок . Основна причина тріщин у фундаменті  - наш фанатизм, який виражається в наступному : я знаю, як правильно робити у  тому  або іншому  випадку,бо  істину знаю тільки я. І як наслідок така людина усім все радить, але в той же час не приймає порад у свою адресу. Він як з автомата розстрілює навколишніх своїми порадами, рекомендаціями й коментарями, викликаючи цілу низку відповідних реакцій і настроюючи інших проти себе. Аристотель одного разу сказав: "Платон мені друг, але істина дорожче". Тобто  виходить так, що істина стоїть на іншій чаші терезів, не на тій, де перебуває його друг Платон. Гадаю, що Платон не ображався на думку про істину, висловлену Аристотелем, тому що сам виголошував щось  схоже: "Сократ - друг, але найближчий  друг - істина". Але особисто я чомусь не можу погодитися з цією думкою. Мабуть, у кожного з нас зустрічаються ситуації в житті, коли ми замислюємося: "Чи зможу я поступитися  своїми принципами заради когось або чогось?» В  усіх нас є принципи, своя точка зору, яку ми не рідко прагнемо нав'язати іншим, вважаючи, що це і є та сама невловима істина. Хтось більш принциповий, хтось менш. Але принципи являють собою постулати, які кожен з нас формує по-своєму. Вони, природно, формуються на основі  нашого особистого досвіду. Тобто  наша істина - це ОСОБИСТО наша мудрість, укладена в словах і заснована на нашому досвіді. На мій погляд, усі наші принципи засновані тільки на наших ситуаціях, і не треба думати, що ці принципи універсальні. На кожний принцип знайдеться інший принцип.  Можливо, буде така ситуація, коли по одну сторону нашої свідомості будуть принципи й, отже, істина, а по іншу - доброта, дружба, любов, шляхетність і т.д. Мені здається, що заради всього  цього не гріх не підкоритися своїй істині. Від тваринного світу нас - людей відрізняє уміння мислити, міркувати, аналізувати й робити висновки. Найголовніше  - це по-людськи мислити в кожній конкретній ситуації. І, можливо, саме це кредо до нам і дотримуватись наших принципів, і в той же час залишатися людиною і другом.
Таким чином,з одного боку, ми повинні підтримувати наші стандарти духовного розвитку, захищати ту істину, яку ухвалюємо для себе як свій життєвий   принцип, з іншого, - у нас повинне бути серце відкрите для дружби  й любові. Мені вважається, що дружба при цьому все ж найголовніша.Тобто  головна ідея така: не так важливе сприйняття нашої істини конкретною близькою нам людиною, а важливо, які складаються у нас відносини з нею. Якщо добрі стосунки встановлені, то можливо