Твір моя поведінка в школі (сочинение моё поведение в школе)

Школа - общественное место. не только детям, но и взрослым нужно соблюдать правила поведения и порядок.   я как и все другие прихожу в школу   за 15 минут до начала занятий.  проявляю внимание к старшим и учителям. уважительно отношусь к замечаниям. во время уроков я не отвлекаюсь, не разговариваю. подымаю руку если нужно что то сказать.   не бегаю по лестнице, вблизи оконных проемов. 

Усучасному світі і суспільстві бути патріотом абсолютно не модно і навіть незвично. у деяких випадках люди, які відчувають любов і повагу до сучасної країни, навіть намагаються приховати це, щоб не бути осміяними. це досить сумно і неприємно, але зрозуміти це можна. пов’язана така неприємна ситуація з тим, що в сучасному світі цінність країни відійшла далеко з першого плану, на перший план сьогодні вийшла людина, цінність її життя, здоров’я, добробуту та іншого. любов до країні не вітається, люди в основному чекають від країни в особі держави забезпечення їхнього життя за свої податки тощо.але, перш за все, варто сказати, що нерідко люди просто плутають держава і країну. держава – це більшою мірою владу. не любити нинішню владу або взагалі яку-небудь владу далеко не означає не любити свою країну. а патріотизм – це саме любов до країни – до її природи, до співвітчизників, до архітектури і місцевості любимого і рідного міста. хіба соромно любити все це і спокійно визнавати таку любов? я думаю, що це зовсім не соромно, не складно визнається і досить справедливо.як і любов до чого-небудь або будь-кого іншого, любов до країни накладає на людину відповідальність. щоб любити країну відповідально, щоб бути відповідальним патріотом, необхідно робити певні дії. як мені здається, патріотичне ставлення і любов до країни означає терпимість. далеко не завжди країна виправдовує вимоги людини до неї. іноді людина не задоволена своєю країною, але вона повинна залишатися сильною. найголовніше – не виїжджати за кордон. важливо набратися терпіння і, безумовно, починати покращувати країну з себе самого. якщо кожен українець почне з себе, постарається зробити україну кращим місцем для життя і подасть усім приклад, я впевнений, що у нього вийде і він переконається в тому, що його старання ніколи не були марними. також дуже важливо розуміти, що любити україну і бути патріотом – це любити кожну окрему людину в цій країні. не можна ділити українців на категорії і сорти, не можна ставитися до когось краще, а до когось гірше. всі тут рівні і однаково заслуговують повагу, любов і терпимість. бути патріотом сьогодні досить непросто. більшість людей вважають патріотизм не потрібним і безглуздим, інші лише показують любов до батьківщини, а насправді зовсім її не люблять. на цьому фоні в сучасному світі патріотизм щирий і діяльний – досить складний для виконання. але мені хочеться вірити, що патріотів україни буде ставати все більше і більше.

любов до батьківщини починається з любові до родини, до рідного слова. національна мова — це здобуток культури, духовної діяльності певного народу. народ, який відрікається від своєї мови, губить себе, бо не усвідомлює її значення для свого вищого духовного життя. мова — це великий дар природи, вдосконалений за віки з того часу, як людина стала людиною. це великий скарб, який треба шанувати, берегти і збагачувати. і мені здається: той, хто не любить рідне слово, святих звуків свого народу, не заслуговує на ім'я людини.