Сочинить сказку берёза и яблоня с розвития речи по украинскому языку

На широкому плато росла одинока береза​​. багато років росла і все мріяла про дерево-сусіді. одного разу, високо над плато летів шпак у якого в дзьобі було яблуневе зернятко. коли до того місця, де росла яблуня залишалося 10 метрів, несподівано вибухнула гроза і шпак злякавшись грому, випустив насіння з дзьоба, воно впало в землю і проросло! так здійснилася березина мрія!

леся українка  понад тридцять рокiв вiддала творчостi. на цi ж роки припадає безупинне змагання з туберкульозом. безперечно, i тяжка хвороба, і тривалі болі, і хвилинні радощі впливали на твори лесі українки, але ніколи вони не були виявом вузько особистого. героїзм, з яким поетеса переборювала свої муки, непримиренність компромісів робили лесю українку наймужнішою серед численних тогочасних поетів. її поетичне слово служило визвольним ідеям народу і залишилося взірцем для поетичних поколінь. простежуючи її творчість, ми розуміємо, що вона черпала сили, до джерел народного життя та героїзму. близька до визвольного руху леся українка віддавала йому всі сили і це, як відзначила ще дожовтнева «рабо-чая правда», зробило її поетесою — другом робітників, поставило її в лави борців за повалення самодержавства і встановлення справедливого ладу. леся українка була поетесою-борцем. вона писала про героїчних людей, про їхню відданість справі, про їхні поривання до волі. героєм її творів ставав борець, обдарований поетичним, мистецьким хистом. його думки і вчинки близькі й рідні самій поетесі. велика художня і громадсько-політична сила цього узагальненого образу полягає в тому, що він втілює в собі те краще, що відзначало передових людей її часу. ще змалку леся українка бачила людську недолю, яка викликала у неї не розпач, а бажання кращої яснішої долі. думка про слово, що збудить вогонь у чиємусь серці, проймала її почуття. мабуть, під цим впливом у лесі українки народжується тверде рішення: так! я буду крізь сльози сміятись, серед лиха співати пісні, без надії таки сподіватись, буду жити! геть думи сумні!

Твір-роздум. найважче - це творення себе людина народжується чистою, як білий аркуш паперу. на ньому згодом життя напише багато чудового і огидного. але все одно ми повинні заповнювати простір на папері нашої душі, не зважаючи навіть на значні помилки. чи вдивлялись ви коли-небудь у рукописи видатних людей, справжніх майстрів? коли так, ви обов'язково помітите безліч виправлень на шляху до створення шедевру. так і в житті. треба докласти неймовірних зусиль, щоб записи твоєї душі були варті поваги. з дитинства батьки, бабусі, дідусі, розпові нам казки або оповідання з життя, навчають бути добрими і лагідними. стаючи дорослими, ми мусимо вирішувати для себе, як вчинити і як розпізнати добро і зло. за цими орієнтирами можна творити себе. кожна людина повинна триматися в певних межах, і не має значення, в яких саме. головне те, щоб вони існували і щоб усе життя зазнавало їхнього впливу. ми повинні аналізувати себе і робити висновки. повинні змінювати те, що не узгоджується з особисто нашими принципами.