Написати твір-мініатюра умілі руки мами

Моя семья  многочисленная, шумная и веселая.  мой папа  – моряк дальнего плавания, поэтому дома бывает редко и для нас – это настоящий праздник.  моя мама  – просто мама, потому что она воспитывает нас, не покладая рук, стараясь таким образом привить своим детям самые лучшие качества характера и жизненные ценности.  мы еще сладко спим в своих кроватках, а мама уже возится на кухне. белье стирается, бульон кипит, чай заваривается, тесто подходит, каша упаривается. мама, приглядывая за всем сразу, ловко скользит утюгом по простынкам и наволочкам.  после завтрака у нас начинаются занятия. самые маленькие, двойняшки, играя в зоопарк, учатся называть зверей, а погодки пяти-шести лет читают азбуку. мама терпеливо разъясняет все, что непонятно или не получается. попутно приготовленный, обед отправляется в теплую духовку и мы, друг другу одеться, идем на прогулку.  мама уводит нас в городской парк, где мы, распахнув глазенки, любуемся  золотой осенью. мама рассказывает интересные о щедрой, богатой урожаем, хозяюшке, которая подарила нам полные кладовые полезных овощей и фруктов. мы собираем колючие, лопнувшие каштаны, и мама добыть из них блестящие, коричнево-рыжие плоды.  сытный обед нагоняет сонливость, и мама укладывает нас в кроватки. а у самой в это время куча дел: перемыть посуду, убраться в квартире, сбегать в магазин, приготовить ужин и, хоть на минутку, глянуть на себя в зеркало, чтобы убедиться, что она все так же стройна, изящна и красива. ведь скоро папа возвращается из рейса, и мы все вместе отправимся его встречать в морской порт.  мамины руки, словно две волшебные палочки, творят настоящие чудеса. мы вырастем и будем с целовать эти родные, заботливые, неутомимые руки нашей мамы.

Для всіх найкращі вихідні-це вихідні проведені в лісі. адже немає нічого більш впорядкованого, ніж природа. творіння природи досконаліше творіння мистецтва. коли ти заходиш в ліс, дивуєшся його красою. вслуховуєшся в кожний шелест та звук. тільки там можна почути чарівний спів лісового царства. дивне кування зозулі. між високими та пишними ялинами ховається маленький зайчик. а десь там шукає собі їжу лісова господиня лисиця. придивіться пильніше і побачите, як білка готується до холоду, збирає собі різну їжу та ховає в дупло. ліс зачаровує кожного. приходять до нього частіше і ви зрозумієте, що стали зовсім іншими людьми. з іншим поглядом на світ.

Укожної людини є найпам’ятніші, найдорожчі місця в житті. для мене — це моя рідна домівка, мій дім, моя вулиця. коли я була зовсім маленькою, мої батьки одержали квартиру в новому районі на вулиці дружби народів. я вважаю, що ця назва символічна, адже саме дружба між людьми є запорукою найкращих почуттів: дружба перетікає в любов, без дружби немає вірності, з дружби починається людяність. дванадцять років тому на місці кукурудзяного поля і колгоспних ферм «виріс» молодий житловий масив. білі багатоповерхівки височіли над землею, ніби торкаючись хмар рогачами телеантен, і самі нагадували хмари. я і мої ровесники зростали разом із цим районом, тут нам усе близьке і знайоме. наша вулиця пряма і широка. улітку тут багато зелені, адже на один бік припала лісосмуга, перетворена на затишну алею. з іншого, сонячного боку,— завжди багато квітів, проте і дерева за дванадцять років вже встигли підрости. край вулиці виходить у поле. із вікон верхніх поверхів відкривається чудовий краєвид — неосяжні зелені поля, які на початку літа золотяться соняшниковим сяйвом. інший край вулиці впирається у широку автомобільну магістраль, за якою починаються приватні забудови. хоча одноповерхові будиночки і претендують на оригінальність архітектури, я люблю багатоповерхівки. особливо приємно дивитися на дев’ятиповерхівки з візерунками біля дахів — це будинки поліпшеного планування. вони виділяються своєю оригінальністю. вулиця дуже довга, а з обох її країв розташувалися «універсами». їх спроектовано майже однаково, тому вулиця набуває своєрідного обрамлення.