Поставити слова у кличному видминку -народ, киев, криниця, мама. вопрос открыт

Народе,києве,кринице мамо

Делать добро людям – это душевная потребность для людей, которая сохранилась в нас еще от далеких предков. в нашей нынешней жизни так много зла, недоверия, жестокости, что некоторые теряют веру в доброту, благородство и бескорыстие людей. говорят, что сейчас каждый живет сам по себе, не вникая в проблемы других. что денежные отношения стали вытеснять прежние, построенные на доброте и желании бескорыстно другому, утратили былую отзывчивость и то тепло души, которым во все времена славились. но я считаю, что это не так. добрым быть совсем, совсем не просто. не зависит доброта от роста, не зависит доброта от цвета, доброта - не пряник, не конфета. только надо, надо добрым быть и в беде друг друга не забыть. и завертится земля быстрей, если будем мы с тобой добрей. если мы обратимся к происшествию в пермском клубе «хромая лошадь», и вспомним некоторые факты: погибло более ста человек, раненых ещё больше, нужна кровь для переливания. и многие пошли на добровольную сдачу, не дожидаясь громкого призыва. было одно желание – . вот это, действительно, благородный поступок. есть замечательный видеоролик на тему: поступок, достойный уважения. здесь, я думаю, добровольцы ждали лишь одного вознаграждения, чтобы пострадавшие выжили, чтобы они могли гулять по улицам, радоваться жизни. а вспомните, что было в дни террористического акта на дубровке.  так разве утрачена отзывчивость в людях, сострадание? разве не осталось бескорыстных, благородных людей? ! да! доброта делает людей счастливыми. как говорят, доброта и счастье - это две стороны одной медали. чем больше мы отдаём, тем больше получаем. чем больше мы делаем добра, тем счастливее мы становимся. таким образом, счастье возвращается к нам бумерангом. «будьте счастливы» - желают нам на новый год, на день рождения. может быть, если бы люди чаще задумывались о природе счастья и доброты, счастливых людей было бы намного больше. будьте добры и тогда вы будете счастливы!

недалеко від києва, на мальовничому хуторі, у родині чубинських підростав допитливий і жвавий хлопчина павлусь. життя його мало чим відрізнялося від життя інших сільських хлопчаків, його ровесників. хіба що хата в чубинських була вища й світліша за інші, і жили в тій хаті не зарозумілі й пихаті пані, а істинні, справжні інтелігенти.

павло  водив дружбу з простими сільськими хлопчаками. особливо приваблювали малого павлуся народні звичаї, легенди, прислів’я та приказки. спілкування йз сільськими хлопцями збагачувало його новими знаннями про народну творчість, будило всі сильніший потяг до фольклористики. коли павлусь підріс, у нього виникло бажання чимось віддячити своїм добрим друзям. невдовзі він організував / своєрідну початкову школу у своєму домі, де навчав хлопчаків читати й писати. цією захоплюючою грою перейнялися згодом і батьки павлуся, а їхній будинок перетворився в осередок просвіти й милосердя. отут сільські дітлахи не лише долали перші сходинки освіти й культури, а й знаходили тепло, пещення й батьківське піклування.

немов у море,  пірнав павло чубинський у народну стихію. а цікавило його все: весілля, вечорниці, ярмарку… скільки тихнув зошитів було списаний піснями, , казками… частенько він людям і як юрист, бо ж чимало в україні було знедолених і скривджених… розуміли його люди й любили. бо сам він, простий і доступний, добрий і щирий, готовий був кинутися на першому зустрічному. та не всім до вподоби був цей дивовижний, непосидючий чоловік. багатьом можновладцям та манкуртам муляли очі і його проста полотняна вишиванка, і його звичайний солом’яний бриль, і дружба з селянами. і стали смороду міркувати, куди б це заслати того чубинського подалі від україни. і заслали. аж в архангельську губернію, на далеку північ росії. алі не врахували смороду одного, що залишилися на батьківщині його душу, його друзі, його пісні… одна йз пісень викликала особливу лють його недругів, пісня, яка згодом стала нашим національним гімном, – «ще не вмерла  україна». лише через сім років повернувся павло платонович на рідну землю й з новим завзяттям ставши працювати для її добра. об’їздив десятки сіл і міст київської, полтавської, подільської, волинської та інших губерній, зібрав десятки тисяч народних перлин, що ледве вмістилися в дев’ять товстелезних книг.

і хоч тяжка хвороба  1884 долі забрала від нас павла платоновича чубинського, проте вічно живими завтрачати врятовані їм  твори  народного мистецтва.