написати фанфік на тему:"як ви уявляєте кінцівку повісті, якби герої залишаються живими?" до повісті "Маруся"​

Я вважаю, якщо б герої остался живими, вони б прожили щасливе і радісне життя. Після того як повернувся Василь, Маруся одружилася б з ним. Згодом у них народилися б діти і вони були б схожі на своїх батьків. Наум з дружиною заспоївшись, що Маруся в надійних руках, згодом померли.

„Коли хобі починає приносити гроші, воно перетворюється на роботу і перестає приносити задоволення” – я не згоден з цим твердженням настільки, наскільки взагалі можливо бути з ним незгодним.

Якщо людина витрачає стандартних 8 годин на роботу (а ще 8 віддає сну), тоді робота забирає у неї рівно половину активного часу! Якщо ж за розповсюдженими сьогодні принципами робота забирає у людини більше часу – тоді „на життя” може залишитися зовсім небагато.

А чи готові ви свідомо, з повним розумінням того, що відбувається, віддати половину свого життя справі, яка не приносить жодного задоволення?..

Робота не лише „може”… вона „повинна” приносити задоволення! Інакше особисто я не бачу жодного сенсу у такій роботі. Якщо ви, скажімо, любите фотографувати – то чому б вам не стати професійним фотографом і не почати отримувати прибуток завдяки своєму хобі? Якщо ви обожнюєте програмувати на PHP – цьому вашому хобі також знайдеться практичне застосування. Скажімо, ви можете стати власником веб-проекту, або зайнятися розробкою інтернет-проектів для інших людей.

Чим би ви не захоплювалися – майже напевне існують які до перетворити ваше хобі на професійну діяльність! Головне, дати собі відповідь, чи готові ви шукати цих в? А чи краще підете на он-ту офіс-менеджерську посаду тільки тому, що вона відкрита, і начебто й не вимагає жодних особливих знань. Або на он-ту маркетингову посаду, оскільки зараз дуже модно бути маркетологом і взагалі – маркетологи отримують непогані гроші.

Саме тому мене до глибини душі дивують окремі особистості, які стверджують, наприклад, що вести блог можна тільки заради задоволення, але аж ніяк не заради грошей. Так, неначе ці дві сфери неможливо об’єднати!

Читаючи такі коментарі, я відразу уявляю, ким буде така людина через декілька років (а можливо – вже є). В кращому разі вона працюватиме на „посередній” посаді, виконуючи хай навіть високооплачувану, але ненависну роботу…

Кожна людина є цінною та неповторною. Усі ми різні, але прагнення стати гідною людиною має стати нашою спільною рисою. Недарма кожен з батьків намагається зробити усе можливе, щоб їхня дитина виросла гідною людиною. Але як це – бути гідним? Що таке гідність?

Протягом життя ми всі робимо вчинки та приймаємо рішення. Деякі з них є правильними, деякі призводять до помилок. Таким чином ми вчимося та розвиваємося. Є також певні орієнтири, на яки ми маємо рівнятися – морально-етичні принципи, затверджені суспільством.

Гідність – це вміння тримати себе та свої думки чистими, що допомагає вчинити правильно, навіть якщо для цього доведеться боротися з особистими емоціями та переступати через свої слабкості. Гідність – це внутрішнє відчуття благородства та відчуття власної відповідальності за своє життя та життя близьких. Гідна людина має чисті думки, адже саме від цього залежать її вчинки. Чесніть, благородство, порядність, співчуття до навколишніх та доброзичливість допомагають людині стати гідною.

Наше життя є складним. В ньому зустрічається усе: радість і горе, нагороди та випробування. Ми стикаємося з підлістю, зрадою, ненавистю та болем. Це також невід’ємні частини нашого життя, але тільки від нас залежить: чи гідно ми витримаємо ці складні життєві іспити та вийдемо з труднощів переможцем, зберігши людяність,чи зламаємося та втратимо єдине, що нам по суті належить – свою гідність.

Сьогодні, коли в сучасному світі досить важко знайти правильний шлях, адже моральні цінності та еталони правильної поведінки у суспільстві докорінно зламані, а людське життя не важить нічого, сьогодні, як ніколи, гостро постає проблема пошуку та відродження насамперед у самому собі цих вічних рис, що врешті решт і роблять людину гідною – тобто справжньою Людиною.