Лист до бабусі про те що ваша молодша сестра їде до них

Доброго  дня, моя мила бабусю! як  у вас справи?   ми  з  молодшою  сестричкою вже  на  канікулах,  але  я  захворіла  і,  на жаль, не можу приїхати  до вас,як  обіцяла.. тому  оксанка сьогодні виїжджає,  щоб   вам у клопотах.  вона залишиться  на деякий час в селі і буде господарювати, вам буде веселіше. коли я одужаю, обов"язково приїду.  бабусю, я вас дуже люблю,  не сумуйте,  скоро  побачимось. до побачення. ваша оленка.

1) Радість і смуток, і срібний передзвін огортають,та й огортають мене своїм сну ванням.
2) І йому треба пособити дружнім потиском руки,чи вірним словом,чи поглядом.
3) Микола на той час забув і Вербівку,і Нимидору,і свою хату,і свого страшного пана.
4)Душа рвонулась і застряла в гратах.
5)Духмяне сіло пахне літом,медовим чебрецевим цвітом і м‘ятою,і материнкою,і полиновою гірчинкою.
6) І памороззю і димами,і розкиданими вогниками,і зорями зустрічає нас засніжене село.
7) Йому б не маршалом бути,а губернатором або й самим міністром.
8) Озвався соловей в бузку і спів гучний сп‘яніло ронить ,і на каштани й на ріку.
9) А вода на закрутах бурлить та вирує,та на всі боки ліниво повертається.
10) У небі хмари похмурі і віжкі,й неспокійні мов думи мої.

Серед українського селянства аж до початку XX ст. зберігалися новорічні традиції змішаного язичницько-християнського походження. Новорічні свята вважалися чарівним часом, коли пробуджувалася й ставала небезпечною всіляка нечиста сила. Вірили, що на святках присутні душі померлих родичів, яких також боялися і намагалися умилостивити. Побутувало уявлення про те, що у новорічну ніч відкривається небо і в Бога можна попросити що завгодно. До цієї ночі, як і до свята Івана Купала, приурочені перекази про палаючі гроші та скарби. Дуже довго жила віра в те, що характер новорічного свята впливає на долю всього року. На цьому грунті сформувалися звичаї, обряди, заборони та обмеження, в яких яскраво відбився світогляд хлібороба, його невпевненість у завтрашньому дні, страх перед стихійними силами природи.

Традиційна новорічна обрядовісгь українців – це ціла низка зимових свят, серед яких виділяється період дванадцятидення з кульмінаційними точками 25 грудня (Різдво), 1 січня (Новий рік) і 6 січня (Хрещення) за старим стилем. Навколо цих дат церковного та громадянського календаря протягом віків склався надзвичайно багатий комплекс звичаєвості. Останній день старого і перший день нового року українці відзначали як свята Меланки (Маланки) і Василя. На відміну від Різдва і Хрещення, ці дні не мали важливого значення в релігійному календарі, тому в їхній обрядовості майже не помітно церковних мотивів.

Вечір 31 грудня називали щедрим, або багатим, до нього готували багатий святковий стіл. Тоді ж вдавалися до різноманітних магічних ритуалів. Наприклад, господар підходив з сокирою до дерева, звертаючись до нього: "Як уродиш – не зрубаю, як не вродиш – зрубаю" – і тричі легенько торкався сокирою стовбура. Наслідком цих дій мав бути рясний урожай фруктів. Щоб улітку позбутися гусені, тричі оббігали садок босоніж тощо.

Побутували численні новорічні прикмети й ворожіння. На Полтавщині у новорічну ніч дивилися на хмари: якщо вони йшли з півдня, вірили, що буде врожай на ярину, якщо з півночі – на озимину. Тієї ж ночі намагалися дізнатися, які зернові будуть найбільш урожайними наступного року. Для цього надворі лишали пучечки пшениці, жита, ячменю, вівса та ін. Вважалося, що краще вродить та культура, на яку впав іній. Яскраво ігровий характер мали ворожіння про шлюб.

Специфічними складовими традиційного українського новоріччя були величальні обходи й поздоровлення (щедрування, засівання), рітуальний обмін вечерею, обряди та ігри з масками ("Маланка", "Коза") та ін. Деякі з них широко побутують й донині.

В Україні традиційним святковим символом на Новий рік тривалий час була не зелена ялинка, а «дідух». Виготовляли його з кулів або з першого зажинкового снопа. Кільканадцять пучків, окремо обплетених соломинками, ув'язували в пишний вінок. Знизу робили розгалуження, щоб «дідух» міг стояти. Верхівка новорічного вінка нагадувала конусоподібний сніп з колоссям. Гілки «дідуха» — за них правили зібрані докупи пучки, що зверху відповідно розгалужувались, — обрамлювали кольоровими стрічками, паперовими чи засушеними квітами, кожен на свій смак. У світлиці його ставили напередодні багатої куті. Свою обрядову роль він виконував протягом усіх різдвяних свят. Дідух символізував спільного предка.