Скласти речення зі сполученнями слів весняна земля, вишневий цвіт, кленовий листок

Весняна земля починає втрачати нависші хмари снігу. вишневий цвіт радує око і малих, і дорослих. рання осінь. кленовий листок коли падає, зачаровує..

Узапорожців існував гарний звичай:   біля всякого статечного козака мав бути хлопець-підліток. ті хлопці звалися джурами. джура доглядав коня та зброю свого названого батька-запорожця, ходив разом із ним у походи й навіть у битвах ставав йому в пригоді, набивав рушницю, викрешував вогонь на люльку та приносив пити.                таким хлопцям доводилося зазнавати багато всяких пригод та небезпеки. через те, доходячи парубочих літ, вони ставали найзавзятішими козаками.                знаючи такий січовий звичай, запорожець петро рогоза, почувши, що його батько й мати в україні померли, а брати демко, гнат та василь лишилися без притулку, привіз їх усіх на січ. демка він приписав до куреня козаком, бо йому пішов уже двадцятий рік, тринадцятирічного гната віддав за джуру до полковника. меншого ж брата василя, якому минуло лише десять літ, вирішив віддати на послуги кухарям, аж поки підросте.                незабаром козацтво подалося дніпром на чорне море. з військом пішли демко та гнат.                січ немов заснула або вимерла. поміж куренями тинялися тільки немічні діди. більшість кухарів теж пішла за військом, а ті, що лишилися на січі, не мали для кого варити страви.                василь вештався біля січових окопів. бо ж навкруг січі були глибокі  рівчаки, а понад рівчаками високі земляні вали, обплетені лозою, щоб не обсипалися. на північ од січового майдану височіла башта. з неї, як на долоні, було видно безкраї зелені плавні, що запорожці називали великим лугом. по тих плавнях сріблом виблискував дніпро з притоками – річками скарбною й підпільною. річки підбігали до самої січі.                василь побачив затоку, а в затоці човни. він побіг з високої гори до затоки, жваво вскочив у каючок, одв’язав його від верби й відіпхнув од берега. весло було для хлопця важкеньке, але він, узявши його за середину, спромігся закласти в уключину й почав гребти.                човен потрапив на бистрину. його підхопило, мов трісочку, й понесло понад берегом. василь почав гребти дужче, але човен крутився, бився об верби, що росли у воді вздовж берега. течія вирвала хлопцеві весло з рук. човен несло все швидше. от уже й січ зникла з очей, і тільки один золотий хрест над церквою, сяючи понад деревами, показував, де вона лишилася.                на щастя, василеву пригоду побачив старий запорожець очерет, що з каюка нижче січі. він наздогнав хлопцевого човна, причепив до свого й потяг до берега.                 довідавшись, що василь нудьгує в січі без братів, старий ів його, привів до свого куреня, подарував вудку й з того дня почав брати хлопця з собою . (за  а. кащенком.) (351 сл.)

Добро та зло – одвічна тема роздумів та суперечок між філософами, релігіями та звичайними людьми. Такі полярні, взаємовиключні категорії. Як і будь які протилежності добро і зло одне без іншого існувати не можуть. Уявіть собі світ, де не можна б було скоїти зло. У ньому б існування добра було б не помітне, а саме поняття беззмістовне. Бо добро це є вільний вибір на користь чогось хорошого. Вибір можливий, коли присутні хоча б два варіанти. А якщо людина чинить добрі справи, просто тому що не має можливості скоїти щось лихе, навряд чи можна розцінювати такий вчинок, як добро. Тут треба усвідомити весь ризик чинити добро та спокусу і солодкуватий присмак злого вчинку, зібрати свою волю, рішуче схилитись на користь доброго. За В. Ф. Гегелем зло необхідне як принцип суб’єктивної індивідуальності, котрий наша моральність має здолати, використавши усі ресурси духовного розвитку. Іноді особистості, що тільки формується необхідно пережити, усвідомити зло певною мірою, для того, щоб відчути внутрішні межі моральності, та надалі твердо діяти за законами добра. Це працює як щеплення для душі, зазначають фахівці в області педагогіки. Великий захисник гуманності та видатний педагог Януш Корчак писав: "Мій принцип – нехай дитя грішить. Бо ж у конфліктах із совістю і виробляється моральна стійкість". Але в набутті такого досвіду є і ризик, що людина схилиться на сторону зла. Вибір юної особистості значною мірою залежить від оточуючих її дорослих. Зло неминучий чинник у нашому житті. Дитина не може оминути його і не повинна, оскільки, як говорилося вище, саме реально пережитий сором і не награний страх допомагають сформувати глибоку щиру моральну стійкість, силу волі, щоб сторонитися злого. Саме такі внутрішні якості, на відміну від зовнішньої, поверхнево слухняності, до людині в одвічній і нескінченній боротьбі зі злом. Ця тема, потрапляючи у поле зору філософів не рідко набувала занадто широких узагальнень. Наприклад, за Гегелем коліщата історірухають користолюбство, жага влади, та інші низькі якості. У межах цієї діалектичної традиції категорії добра і зла є цілковито взаємоопосередковані та взаємопроникні, так що одне переходить в інше. Девізом цього філософського розуміння можна обрати слова Мефестофеля з невмирущого "Фауста" Гете: "Я тої сили часть, що робить лиш добро, бажаючи лиш злого". А якщо розвинути цю думку, то випливає, що чим більше зла нам доведеться вчинити за для якось, наче б то, високої мети, тим і добро вийде могутніше та значуще. Такі погляди поширювались у соціальних просторах. Вкоренилась думка про те, що зло може виступати інструментом для досягнення блага. Втілюючись у реалії життя, вона породила моральну нерозбірливість у виборі засобів досягнення високих цілей. У межах доброчинної діяльності стало нормою скоєння зла, а від так, знайшли собі виправдання жорстокі вчинки диктаторів і тиранів.

Объяснение: