Скласти речення з словом убивати час

Змоїми друзями ми завжди можемо легко убити час на веселощі.

Дума про Марусю Богуславку» є перлиною українського народного епосу.

У ній йдеться про те, як у турецькій неволі уже тридцять літ перебуває сімсот козаків. Одного разу до ув’язнених прийшла «дівка-бранка, Маруся, попівна Богуславка» і запитала, чи не знають вони, який сьогодні день «в землі християнській».

Невольники, які тридцять літ «Божого світу, сонця праведного» не бачили, звісно, знати не могли. Тоді Маруся повідомила, що «завтра святий празник, роковий день великдень». Вона просила козаків не лаяти, не проклинати її за те, що нагадала про празник.

Маруся сказала, що «як буде пан турецький до мечеті від’їжджати», то віддасть їй ключі, от тоді вона й визволить невільників. У святу неділю Маруся Богуславка визволяла невольників, але з ними не тікала, а просила передати її батькам, щоб вони не збирали великих скарбів на викуп доньки, бо вона «вже потурчилась, побусурменилась Для розкоші турецької, Для лакомства нещасного!»

Маруся Богуславка — не історична особа, а узагальнений образ жінки-полонянки, яка, потрапивши в турецьку неволю і ставши дружиною турецького султана, не забуває рідної землі і намагається хоч щось корисне зробити для неї. Не маючи змоги повернутися в Україну, вона допомагає невільникам-козакам зробити це.

Тема: розповідь про те, як українська дівчина, яка стала дружиною турецького султана, допомагає своїм полоненим землякам повернутися до рідної землі.
Ідея: засудження поневолення, страждань, яких зазнали українці під час нападу турків, віра у щасливе вільне життя.

Хто з нас не любить книжок? Дійсно, важко уявити таку людину. У народі кажуть: "Хто багато читає, той багато й знає". Кожен — інтелігент, бізнесмен, робітник — має хоча б невеличку особисту бібліотеку.

Я досить часто відвідую районну юнацьку бібліотеку. Там завжди стоїть тиша й можна самому ходити між стелажами. Та коли уважно прислухаєшся, то можна почути, як книги пошепки розмовляють із тобою. Вони розкажуть чарівну казку, цікаву повість, з їх сторінок забринять невідомі вірші, які ми пам'ятаємо довго, а можливо, й ціле життя. Саме з книжок ми дізнаємося про те, як живуть народи різних країн, як виборюють вони свободу, а ще дізнаємося про відкриття науки й техніки, про рослини й тварин, про планети, зірки й туманності. З давніх-давен письменники, учені відображали в книжках знання та досвід поколінь, зберігаючи це все для нащадків.

А колись у прадавні часи на світі не було книжок, бо люди ще не вміли їх робити. Замість сторінок пращури використовували каміння, дерево, стіни печер. Пізніше почали писати на глині, але це було також не дуже зручно. Справжній папір, схожий на той, що на ньому ми пишемо сьогодні, з'явився кілька століть тому. Відтоді й почали в усьому світі писати на папері.

Книга в Україні завжди користувалася великою пошаною. "Велика користь буває від учення книжного. Книги — це ріки, що напоюють світ, це джерела мудрості", — писав давньоукраїнський літописець. Зрозуміло, чому в Київській Русі існували книгозбірні при церквах, монастирях, при князівських та боярських дворах. Про це переконливо свідчать історичні джерела — ті самі книжки.