Поділіть слова для переносу зєдналися, пятнадцять

Зе-дна-лы-ся пя-тнад-ця-ть

З'єд-на-ли-ся п'ят-над-цять

мій тато працює на великій шхуні. його головна роль-це керувати штурвалом. коли він повертається додому, завжди розказує мені цікаві історі, розповідає про дельфінів, китів яких він бачить в морі.одного разу коли він повернувся додому, я попросила його щоб наступного разу взяв мене з собою на шхуну. він сказав що я дівчинка, а це тільки для хлопців. я на нього образилась. він подивився на мене, усміхнувся і сказав такі слова: " наступного разу на нас чекають великі пригоди! "  ось настав цей день. ми бистро зібрались і направились в сторону моря де стоять всі кораблі. мені було дуже весело і водночас цікаво керувати штурвалом. та коли наступив вечір, з*явився сильний туман..і почало блискати та гриміти. тато сказав, що приближається шторм! коли почався дуже сильний дощ. я сиділа в каюті. там було дуже добре, але трохи страшно, тому що хвилі колисали шхуну і здавалося що ми зараз перевернемось. та на щастя все минулось.  коли ми повернулись додому я розказала мамі про нашу пригоду, і про великий шторм. після того мені було страшно подорожувати з татом в морі, але було і дуже цікаво. тому що я мала ще багато чого побачити та узнати!

 

    що це за гамір надворі? невже знову пташки бавляться в пухнастому сніжку? так, і дійсно, маленькі та прудкі вони літають навипередки з вітром та сніговієм, над садком у пошуках поживи.

    у   дворі    нашого будинку росте горобина. давно вона росте, гордлива ті іноді журлива   красуня, з солодким червоним намистом. кожної зими сніжок ніжно додає до її намиста, срібний свій оксамит. я  навіть не пам"ятаю коли її там  ще не було. стара вона та розлога. ніби царівна усьго саду. останнім часом до неї часто прилітають маленькі друзі - птахи. щось щебечуть, звеселяють її, розказують про свої

    ось і сьогодні стою я біля горобини і чую, як птахи розмовляють зі стареньким  деревом.

- люба горобино, як ми вдячні тобі, що в золоті осені ти не забула про нас і приберегла   свої ягідки, наше улюблене ласування.

-так , так -защебетали інші пташеки і стали весело стрибати по її старих гілках, струшуючи маленькі сніжинки.

-ні, це не ви мені дякувати повинні, а я вам - ніжним голосочком відповіла садова царівна. -якби не ви, мої маленькі, весною гусінь поїла б мої ніжні листочки, пахучий цвіт би осипався і не було б ягідок. так я й стояла б в зажурі весь час.

-та ми ж друзі! і завжди будемо   один -одному! ти для нас, як матінка- годувальниця, ми ніколи не забудемо твоєї щедросі - весело зачиркали пташеки. - тепер жодного дня більше не буде, коли б ти журилася. завжди прилітатимемо ми, твої помічники й розрадники.