Твір опис на тему: двори стоять у хуртовинні айстр

Люблю літо.. бо саме в цю пору, у другу половину літа повністю розквітають айстри. у нашій місцевості у кожного є садки та клумби біля хат. з ранку я люблю виходити на подвір"я і спостерігати, як вони , виходять зі стану сну. дуже гарно дивитись, як стоять двори в різнокольоровому вбранні, неначе хуртовини позамітали хати. яких тільки немає : червоні, рожеві, білі, жовті, блакитні та інші. нектар для бджол та комах. я думаю, це найяскравіша пейзажна картина літа.чарівні бутони розктдані, чарують і милують око. хоча айстра вважається сумною квіткою і символізує печаль, задумливість. вона неймовірно гарна. легенда каже, що айстра виросла на місці, де впала зірка. і нібито пізно вночі, якщо гарненько прислухатися, можна почути перешіптування айстр із зі

  в тобі мудрість віків, і пам’ять тисячоліть, і зойк матерів у годину лиху, і переможний гук лицарів у днину побідну, і пісня серця дівочого в коханні своїм і крик новонародженого; в тобі мово, неосяжна душа народу – його щирість і щедрість, радощі й печалі, його труд, і піт, і кров, і сміх, і безсмертя його. арфо серця мого! люблю зажуру пісень твоїх, і невмирущий оптимізм гумору твого, і музику слів твоїх. скарбе мій єдиний, без тебе я перекотиполе, що його вітер несе у сіру безвість, у млу небуття. твердине моя, і захисток, і гордість, і розрадо в годину смутку. люблю тебе і в гніві, коли ти клекочеш, як вулкан, і гримиш громами на ворогів, і вбити можеш словом єдиним, як блискавкою. люблю і твою ніжність, ласкавість, лагідність, коли ти одним-однісіньким словом зігріваєш, мов сонце, і підносиш над хмари та між зорі, і повертаєш до діяння, до життя, наснаго моя і мудрий вічний вчителю мій!

навряд чи б з цього вийшло що-небудь хороше. всі ми знаємо, що кожному своє місце. і якщо б звірі та птахи могли розмовляти, що б ми від них почули? навряд чи щось хороше вони б розповіли, що ми з ними робимо, що робимо взагалі з природою із землею. а ми будемо слухати про те, що в принципі знаємо і так, але слухати не хочемо. а насправді послухати варто було б про що. про те, як ми розбазарюємо своє багатство, сили, а головне, своє безсилля на побиття природи, тварин, птахів. ми не думаємо, а хто подумає? тварини розповіли б нам, як не солодко їм жити в цьому світі, як ми вбиваємо те, на чому самі виросли а між тим, тварин могли б розповісти і багато хорошого про наше життя, але все одно нам це чути не треба й не треба.