Провідміняти числівники 28, 364, 935.

Н: двадцять вісім 
р: двадцяти восьми
д: двадцяти восьми
з: двадцять вісім
о: двадцятьма вісьма
м: двадцяти восьми

Поема "давня казка" як поетичний маніфест лесі українки з давніх часів література і, зокрема, поезія відігравала важливу роль в житті людей. змалку дитина чує колискові, народні пісні, вірші, які протягом віків створювали справжні майстри слова. ми можемо не помічати цього, але поезія є весь наш життєвий шлях. саме тому всіх поетів так хвилює тема призначення поета і поезії. леся українка, українська поетеса, відома далеко за межами нашої батьківщини, в 1893 році написала поему "давня казка". хоча цей твір написаний досить просто для сприйняття, проблеми, яких торкається авторка, простими не назвеш. у центрі поеми леся українка зобразила поета, який у своїх піснях висловлює найзаповітніші мрії народу про волю та щастя. прості люди любили й поважали поета: і не був поет самотнім, — до його малої хати раз у раз ходила молодь пісні-слова вислухати. з такої поваги та любові народу до співця можна зробити висновки, що той був дуже талановитий. а одного разу поет навіть написав серенаду на замовлення лицаря бертольдо, за якої багач завоював серце своєї коханої. але не тільки для бертольдо вірші поета відігравали велику роль. у них розповідалося про народне життя, тому весь народ запам'ятовував та повторював ці вірші. співці по місті ходять і піснями люд морочать, все про рівність і про волю у піснях вони торочать. вже й по тюрмах їх саджають, та ніщо не є,

—  Мамо, нам сьогодні таке домашнє завдання задали, — гукнула я до мами, щойно переступила поріг дому, повернувшись зі школи. 
— Яке, мабуть, щось цікаве? — запитала вона. 
—  Я маю написати твір про те, ким я хочу стати. 
—  Це чудово. І ким же ти мрієш стати? — поцікавилася мама. 
—  Не знаю, мамо, я ще не вирішила, — знітилася я. 
— Нічого, в тебе ще буде час визначитися із цим. А хочеш, я розповім тобі, як я мріяла стати лікарем? 
— Авжеж, розкажи, будь ласка, залюбки послухаю, — зраділа я. 
— Так от, коли я була років на п'ять меншою від тебе, я мріяла стати лікарем. Улітку я іноді тиждень-два гостювала у бабусі. Там жила моя двоюрідна сестра Валя і менший братик Іванко. 
—  Це та тітка Валя, що на Полтавщині живе? 
—  Так, саме вона. Разом із нею ми гралися "в лікарню". Виготовляли різні ліки, настойки — з трав, ягід, — і лікували ними ляльок, кошенят чи курчат. Дуже захоплювала нас ця гра. 
—  І що, ви справді давали ті ліки кошенятам та курчатам? — запитала я. 
— Та ні, то ми так уявляли — малі зовсім були. А одного разу ми з Валею ви¬рішили зробити операцію. Вона була хворою, а я — лікарем-хірургом і мала вида¬лити їй апендикс. Звичайно, все було лише грою. 
За лікарню нам правила така собі халабуда, яку ми побудували з гілок і вкри¬ли ряднами. Тут ми й відкрили хірургічне відділення. Валя оголила свій живіт, а я взяла старенький ніж, яким ми кришили траву для ліків, і вже прискіпливо поча¬ла вивчати її живіт, де ж має бути той апендикс? Саме цієї миті до нас зазирнула тітка Галя, Валина мама. 
— Ой, лишенько! Що ж ви тут робите? — злякано вигукнула вона. 
—  У нас тут лікарня, — дружно відповіли ми. 
— А ніж вам навіщо? — зжахнулася вона. 
— Та ми операцію вирішили зробити, апендикс видалити, — пояснили ми. 
— Я вам покажу операцію! Це ж треба таке вигадати! 
-  Але ж це не насправді, ми тільки гралися, — почали виправдовуватися ми. Та все ж таки нам дісталося на горіхи. Тепер, коли я вже доросла і сама стала 
матір'ю, я зрозуміла, чого так перелякалася тітка Галя, побачивши тоді нас. А нам було невтямки, за що ж воно перепало, — закінчила свою розповідь мама. 
Насамкінець я хочу сказати, що моя мама таки стала лікарем-хірургом і вже багатьом людям врятувала життя. Я ще не знаю, ким хочу стати, тож вирішила на¬писати твір про маму. її мрія здійснилася!