Настала весна. казка про конвалію, продовжити

Казка про конвалії. коли ще звірі говорили, коли пісні співали квіти, коли каміння в ліс ходило, і коли місяць правив світом, історія такая сталась з гуртком сніжиночок відважних. чомусь вона мені згадалась, тож прошу: слухайте уважно. легкий осінній вітерець із хмаркою пухкою грався, то гнав її він навпростець, то мишкою у ній ховався. а в хмарці подружки сиділи - веселі краплі дощові, про літо жваво говорили, про те, як у м’якій траві криштальною росою стануть… або з струмком мандрівниками увесь свій пишний край оглянуть і познайомляться з світами. та не так сталось, як гадалось, бо вітер хмарку розділив. один шматок поніс до лісу і у струмку дощем втопив. а другий морозець щипучий в сніжиночки перетворив, біленькі, ніжні та блискучі. найкрасивіші-диво з див! але все ж подружки-краплинки сказали твердо одна одній, що і струмочок і сніжинки зустрітися весною згодні. струмочок з першим променем розтанув, і понеслись краплиночки до лісу, туди, де крижані сніжинки тануть, на сонячну галявину, узлісся. сніжинки ж протриматись обіцяли до того, як зустрінуться з струмочком, не танути…та, бідненькі не знали, що не закриті від проміння у гайочку. а ось струмок у затінку сховався, куди промінчик сонця не дістав, і так за зиму довго розіспався, що навесні він вчасно не розтав. а сонце на сніжинки припікало, на ліс кидало вогняну косинку, і вогняними шпичками стріляло. але все ж не здавалися сніжинки! вони чіплялись за траву зелену, її , мов намистинки обсідали, і на траві, як дзвоники біленькі вони товаришок з струмка чекали. пройшли роки. так і залишились сніжинки на пелюстках трави тої висіти, ну а тепер конвалії – сльозинки - найкрасивіші пралісові квіти.

терепередача " ікс фактор"

- привіт!

- привіт! як справі? чому така сумна?

- та хотила сегодні подивитися свою улюблену передачу, але не встигла, з урокамі засиді

-ну не переймайся,а як передача називаеться?

- передача назіваеться " ікс фактор"!

- о, навіть не чула про таку, а вона цікава?

- ти не бачила ніколі ціеї передачи?

- ні, я не цікавлюся такими передачами, в них не мае нічого повчального!

- так, можливо ти й права, але вона дуже цікава, дивлячись її ті розумієш, як необхідно себе вести на людях, тим паче на сцені

- але я не розумію, що цікавого ти там знаходиш?

-тобі треба подивитися цю передачу, це моя улюблена!

-а чим саме тебе вона приваблюе?

- ну розуміешь, я також не полюбляю дивитися різні розважальні програми, мене більше приваблювали ті телепередачі, які можуть чегось навчити, розповісти про щось ці

- ну так що тобі в цій программі?

-просто подивівшись першого разу мені вона привабила своею чесністю!

- чесністю?

- так саме чесністю!

- а в чьому ця чесність проявляеться?

- по-перше, чесність проявляеться у відповіддях журі, в журі сидять всім відомий репер серьога, співачка елка, відомий продюсер игор кондратюк та критик естради сергій соседов. вони геніально доповнюють один одного и знаходять, а потім намагаються виправити, помилки співаків, тих людей що приходять показати  свій співучій талант.

- о, ті мене зацікавіла! хочеться подивитися це

- обов'язково

- а може подивимось повтор разом? )

-можливо!

-тоді ходімо до мене подивимося шоу?

-ходімо!

Телесик жили собі дід та баба. вже й старі стали, а дітей нема. журяться дід та баба: «хто нашої й смерті догляне, що в нас дітей нема? » от баба й просить діда: — поїдь, діду, в ліс, вирубай там мені деревинку, та зробимо колисочку, то я положу деревинку в колисочку та й буду колихати; от буде мені хоч забавка! дід спершу не хотів, а баба все просить та просить. послухався він, поїхав, вирубав деревинку, зробив положила баба ту деревинку в колисочку, колише й пісню співає: люлі-люлі, телесику, наварила кулешику, буду тебе годувати. колихала-колихала, аж поки полягали вони увечері спати. встають уранці — аж з тієї деревинки та став синок маленький. вони так зраділи, що й не сказати! та й назвали того сина телесиком. росте той синок й росте — і такий став гарний, що баба з дідом не навтішаються з нього. от як підріс він, то й каже: — зробіть мені, тату, золотий човник і срібнеє весельце, буду я рибку ловити та вас годувати! от дід зробив золотий човник і срібнеє весельце, спустили на річку, він і поїхав. то оце він їздить по річці, ловить рибку та годує діда й бабу, наловить та віддасть — і знову поїде. а мати йому їсти носить. та й каже: — гляди ж, сину, як я кликатиму, то пливи до бережка, а як хто чужий, то пливи далі! от мати наварила йому снідати, принесла до берега та й кличе: а він думав, що то мати. — ближче, ближче, човнику, до бережка! то ж мені матінка їсти принесла! та й приплив до бережка. а змія його мерщій ухопила з човна та й понесла до своєї хати. — зміючко оленко, відчини! сидить сердешний телесик, от-от явір упаде, от-от доведеться пропасти! коли це летить собі одне гусеня: відбилося — насилу летить — оце тобі, дідусю, пиріжок, а це мені! — а мені? — каже з призьби телесик. — отже, таки озивається! — говорить баба та зирк у вікно — аж на призьбі телесик. вони тоді з хати, та вхопили його, та внесли в хату, та такі раді а гусятко ходить по двору, то мати й побачила. — он гусятко ходить. піду впіймаю та заріжу. а телесик каже: — ні, мамо, не ріжте, а нагодуйте його! коли б не воно, то я б у вас і не був. от вони нагодували його, й напоїли, і під крильця насипали пшона. так воно й полетіло. от вам казочка, а мені бубликів в'язочка.