Треба списати речення, ставлячи подані в дужках займенники в потрібній формі. 1.спинюся я і довго буду слухать як ходить серпень по землі (мій 2.краще черствий хліб у (свій) домі, ніж різноманітність страв за чужим столом. 3.для (наш) федота не страшна ніяка робота. 4.небо квіти пригортає до (свій) чола. 5.прийми ж мене, весно рожева, слугою (твій) краси

1) моий
2)своим 
3) нашого 
4)свого
5) твоеи!

А весняночка на весну каже: «Кидай сани, бери віз та поїдем по рогіз».Весна багата водою.Весна багата на квіти, а хліба в осені позичає.Весна днем красна.Весна — наші отець і мати: хто не посіє, не буде жати.Проспиш весною — заплачеш зимою.Весна красна квітками, а осінь пирогами.Весна кличе в поле.Весна не зима – не на піч, а в поле збирайся.Весна – наша отець і мати: хто не посіє, не буде збирати.У весняну погоду і смутний веселим буває.У поле вирушай,  козаче, вже весна соком плаче.У березні вже щука-риба може хвостом лід розбити.Березень березовим віником зиму вимітає, а весну в гості за Березень у зими кожуха купив, а на третій день продав.Март усіх місяців варт.У березні не байдикуватимеш - восени і на зиму до столу матимеш.У березні сім погод на дворі: сіє, віє, крутить, зверху ллє, знизу мете.Від березневих дощів земля квітне.Березень невірний: то сміється, то плаче.Марцеві хвилі — сім змін на день.Що марець не випече, то цвітень висіче.Квітневий день рік годує.Сон на зиму відклади, а діло в квітні зроби.У квітні ластівка день починає, а соловей — кінчає.У березні поскавчи, а в квітні пограй, то не їстимеш коровай.Березневий дощ тішить квітень, а квітневий — людей.Квітень — переплітень, бо переплітає трохи зими, трохи літа.Квітень – з водою, а травень – з травою.Травень ліси одягає – літа в гості чекає.Май-розмай дощами нагадай.Травневий дощ, як з грибами борщ.У травні пня вбери, то красним буде.Бува погода в май: худобі їсти дай, а сам на піч тікай.Коли теплий і мокрий май, то росте жито, наче гай.Травнева роса краще вівса.

Протягом свого історичного розвитку український народ переживав безліч трагічних і драматичних періодів. Та, незважаючи на це, він ніколи не впадав у відчай, «не плакав», а перемагав, знаходив у собі внутрішні сили виживати й творити добро. Мені здається, що неабияку роль у цьому відіграло, передусім, надзвичайне вміння українців жартувати, сміятися. Тому, на мою думку, саме веселу вдачу варто вважати однією з головних рис українського національного характеру, яка допомагала й допомагає йому не впадати в гріх розпуки й сліз (а буття нашого народу ой як часто давало приводи для цього!). Істинно девізом нашого народу могли б стати слова: «Треба сміятися, щоб не плакати!»