Сочинение: чи варто сперечатися про смак ?

Дуже часто нам доводиться чути такі висловлювання: «Це добре» або «Це погане», «Мені це подобається» або «Мені це не подобається». Часто ці висловлювання викликають у нас подив чи навіть обурення: «Як це тобі може подобатися?». Як наслідок виникають суперечки, звинувачення у відсутності смаку.А треба було б спочатку визначити, що таке смак, від чого він залежить і чи існує якийсь ідеальний смак, на який нам варто рівнятися.Смаки людини залежать від оточення, в якому вона зростала, формувалася, від освіти, яку отримала, від поглядів, що склалися на основі її досвіду. Отже, можна зробити такий висновок, як не існує цілковито однакових людей, так не може існувати і абсолютно однакових смаків. Звичайно, це занадто категорично. Можна просто сказати, що погляди різних людей на речі відрізняються і мають право на існування, бо людина сформувала їх під впливом обставин власного життя. Наприклад, якщо хтось все життя читав детективи яких було дуже багато в бібліотеці батьків, то навряд чи в похилому віці він почне цікавитися філософськими трактатами, і навпаки.Отже, про смаки не сперечаються? Виходить, що так. Але чому ж тоді вчителі на уроках доводять нам високу вартість художніх творів, які абсолютно нам не подобаються? І це не тільки тому, що ми ще недостатньо досвідчені в літературі. Ці твори можуть не сприймати і дорослі люди.На мою думку, існують в житті певні ідеали, на які повинні рівнятися смаки кожної людини. Такими, зокрема, є і хороші твори, і якісні фільми, і картини талановитих художників, і класичний стиль в одязі. Вони можуть не усім подобатися з різних причин, але говорити, що це погано, на мій погляд, ніхто не має права. Наприклад, є ті, хто не любить поезію. Але мені здається смішним, коли ці люди починають говорити про неї як про щось непотрібне. Якщо хтось пише або читає вірші, то це комусь потрібне і цікаве, а може, навіть, і важливіше, ніж чергова серія телесеріалу? А ще смішніше, коли той, хто нічого не розуміє в певній галузі, наприклад в живопису, починає нав'язувати свої думки.Але це стосується смаків у так би мовити, вищих сферах. Що ж до побутового життя, то тут для кожного існують свої мірки, з точки зору яких він робить висновок про те, подобається це йому чи ні. Тут не завжди існують ідеали, на які треба рівнятися. Робить чоловік ремонт, наклеїв зелені шпалери. Приходить до нього друг і починає критикувати: навіщо зелені, вони ж так неприємно кидаються у вічі, краще якийсь спокійний, непомітний колір, світло-рожевий чи, принаймні, зеленувато-білий. Чи варто тут сперечатися і говорити про власний смак? Думаю — ні, бо жити в цій квартирі тому, хто робить ремонт. Можливо, зелений колір його заспокоює, а зовсім не кидається у вічі, або він взагалі любить щось яскраве і оригінальне.Отже, про смаки не треба сперечатися. А якщо вважаєш, що твій друг зовсім не має смаку і тебе це дуже турбує, спробуй якось вплинути на нього непомітно, шляхом розмірковуваннь та делікатних порад.

Українська пісня є найкращим відтворенням української землі. Народна українська пісня це гординя нашої України. Нею захоплюється весь український народ і не тільки.

Їх є дуже багато , але деякі з них виділяються ,а саме: Ой у лузі червона калина .Ця українська народна пісня авторського походження стала гімном Українських січових стрільців, виконували її і в підрозділах УПА. Засвіт встали козаченьки

За даними істориків, авторкою цієї пісні, яка вже давно стала народною, є легендарна піснярка з Полтави Маруся Чурай.

Отже, справді, українська пісня це бездонна душа українського народу і це його слава!

Відповідь:

з вікіпедії

Пояснення:

Ночами, у вільний від роботи час, Шевченко ходив до Літнього саду, змальовував статуї. Улітку 1836 року під час одного з нічних рисувальних сеансів у Літньому саду він познайомився зі своїм земляком — художником Іваном Сошенком[37], а через нього — з Євгеном Гребінкою, Василем Григоровичем і Олексієм Венеціановим, які познайомили Тараса з упливовим при дворі поетом Василем Жуковським[38]. Сошенко вмовив Ширяєва відпустити Шевченка на місяць, щоб той відвідував зали живопису Товариства заохочення художників[39]. Комітет цього товариства, «розглянувши рисунки стороннього учня Шевченка», ухвалив «мати його на увазі на майбутнє».

Аполлон Мокрицький (1810-1870), художник, учень Брюллова і приятель Шевченка, що взяв на себе ініціативу залучити Брюллова для справи визволення Тараса від кріпацтва, зазначив у своєму «Щоденнику», що в середу 31 березня 1837 р. він показав Брюллову вірш Шевченка. Брюллов був ним «дуже задоволений і, побачивши в ньому думки,й почуття молодого чоловіка, вирішив витягти його з податного (кріпацького) стану»[40] З цього бачимо, що в березні 1837 р. Шевченко вже писав вірші, яких не стидався показувати знайомим і знавцям. Шевченко почав вправлятися у віршуванні під враженням своєї зустрічі з українськими творами у Гребінки (липень 1836 р.).[41]

Навесні 1838-го Карл Брюллов і Василь Жуковський вирішили викупити молодого поета з кріпацтва. Енгельгардт погодився відпустити кріпака за великі гроші — 2500 рублів[42]. На той час ця сума була еквівалентною 45 кілограмам чистого срібла[43]. Щоб здобути такі гроші, Карл Брюллов намалював портрет Василя Жуковського — вихователя спадкоємця престолу, і портрет розіграли в лотереї, у якій взяла участь імператорська родина[44]. Лотерея відбулася 22 квітня (4 травня) 1838, а 25 квітня (7 травня) Шевченкові видали відпускну [2]:# 18 [45