Що означає прислів'я "до свого роду хоч і через воду"

ВпівДнями з сестрою розговорилися й вона розказала історію знайомих: немає нічого страшнішого, ніж коли через хату чи клапоть землі розриваються зв’язки, брати й сестри втрачають один одного, навіть не вітаються...
Я знаю такі приклади, вони, на жаль, непоодинокі. Двоє братів із моїх далеких прия­телів не розмовляли через дідівсь­ку хату 20 років. Ви тільки уявіть собі – цілих два десятки! Двадцять весен, літ і зим, які не проживеш заново!
Хтось скаже – та що вони втратили? Що втратили? Безмірно, безмежно, незрівнянно багато! Хіба можна перерахувати те, що вони пропустили за два десятки літ? Брати втратили щемливі звістки про народження нового сонечка, кожен у своїй родині. Вони втратили веселі й галасливі святкування днів народжень, коли вся родина, втомлена чаркою-другою та доброю гостиною, сидить за столом і згадує сімейні байки – в такі хвилини і молодь замовкає, захоплено слухаючи старших. Вони не мали веселих коляд та великодніх змагань за кращу випічку – і коли в одній родині пасочки порепали, господиня з другої щиро віддає свою найвдалішу братовій, щоб теж мала радість… Вони загубили підтримку в недобру днину, пораду в складній ситуа­ції, виручку, а найголовніше – братське щире порозуміння за будь-яких обставин. І навіть над могилами рідних, яких проводжали в останню путь, не могли підтримати один одного, щиро пошкодувати за втратою, бо треба думати, як би на поминках не сісти поряд…  
Таке буває не лише через май­но. Родини втрачають зв’яз­ки через банальні заздрощі, через «дурні голови» когось із половинки в сім’ї (коли людину повністю «відбиває» від її коріння), через наклепи, через,  через... Причин – мільйон, суть в однім – життя йде, як писала Ліна Костенко, і все без коректур, а при цьому всі ми дружно забуваємо, що «єдиний, хто не  втомлюється, – час.  А  ми  живі,  нам треба поспішати».  
Поспішати? Так! Бо 8 липня в Україні – День родини. Нове свято, якому всього два роки в українській історії, але тисячоліття в пам’яті нашої нації. Споконвіку ми були сильними завдяки родині, підтримці, витримці й порозумінню. То чи можна зараз через черепки й каміння їх втрачати? Тому – поспішати, бодай привітати братів і сестер зі святом, приїхати до батьків, нагадати двоюрідним про себе й просто побажати сонячного мирного неба. Бо хто знає, які коники завтра викине життя, і чи не доведеться нам шкодувати за тим, що втрачене?

1 Відокремлення узгоджених означень, виражених дієприкметниковими і прикметниковими зворотами, а також одиничними дієприкметниками і прикметниками, залежить від їхнього місця в реченні щодо іменника, якому вони підпорядковуються, а також інформативного навантаження основного члена відокремленого звороту. 1. Відокремлюються поширені постпозитивні узгоджені означення (дієприкметникові і прикметникові звороти) , близькі за значенням до підрядних означальних речень. Вони містять додаткове повідомлення про предмет, виражений означуваним словом — іменником, характеризують його: «Новий п'ятиповерховий будинокінституту, обкладений білою керамічною плиткою, світлою примарою випливав з туману»

Батьківський дім, рідний край, Вітчизна, Батьківщина – слова, якими ми визначаємо місця свого народження, шматочок планети Земля, де проживаємо зі своєю родиною.

Якщо запитати будь-яку людину: «Чи любить вона свій рідний край?», то у відповідь почуєш: «Так, звісно!» Любов до місця, де ти народився, не можна пояснити, вона просто існує у твоєму серці.

Я народилася у селі Велика Білозерка, в наймальовничішому для мене куточку України. Моя Білозерка прекрасна в будь-яку пору року. Навесні усе зеленіє і квітне, усе прокидається від довгого зимового сну й радіє новому життю.

Влітку, під променем сонця, повітря наповнюється ароматом духмяних степових трав, а навколо кружляє тополиний пух.

Восени всі вулиці наповнюються золотом дерев. Ну, а взимку все вкривають гори срібла. Всю цю красу я не проміняю ні за які багатства світу…

Нехай моя рідна Велика Білозерка не така відома у світі, як Київ чи Ялта, та я все одно люблю своє село, пишаюся його історією - а селу вже 242 роки! – і вірю у щасливе майбутнє. І кожен з нас своїми досягненнями, і добрими справами може прославити ім`я своєї маленької Батьківщини…