Як можна пояснити назви инших мисяцив року: березень, квитень, травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень,

Полісуняпредыдущаяследующая
Полісуня

Полісуня
Назви місяців їх походження
16.11.09, 14:54 країна, українська мова
Назва СІЧЕНЬ походить від слова “Січа”. У давнину в цей час починали розчищати ділянки від корчів, щоб весною їх засіяти. Цей промисел називався січа. До цього перший місяць року мав і інші назви: студень, просинець, сніговик, тріскун, вогневик, льодовик, щипун, сніжень, лютовій.

Назва ЛЮТИЙ закріпилася за місяцем у кінці минулого століття. Адже він люту вдачу має. Пронизливі сніговії, колючі морози, вітри й перемети - все це лютий. Про це свідчать і попередні назви місяця: крутень, зимобор, криводоріг, казибрід, межень (межа між зимою та весною).
Назва БЕРЕЗЕНЬ закріпилась за місяцем у середині минулого століття. Походить від назви промислу - березол (заготівля березового попелу, що використовувався для виготовлення скла). До цього часу місяць називався март. У народі його звали: капельник, протальник, запалі сніги, з гір потоки, соковик, полютий, красовик.

У березні день з ніччю зустрічаються.

Хто у квітні не сіє, той у вересні не віє.

КВІТЕНЬ носить свою назву з 16 століття. Саме в цей час земля починає квітувати. В ужитку були й інші народні назви: краснець,лукавець, дзюрчальник, водолій та апріль, що латинською мовою означає ” сонячний”.

ТРАВНЕМ останній місяць весни став у нинішньому столітті. До цього він звався май - від імені давньоримської богині весни Майї. У народі його називали: пісенник, місяць-громовик, травник.

ЧЕРВЕНЬ походить від слова “червець”. Саме в цей час з’являється сокоживна комаха - кошеніль (червець). З неї в давнину добували червону фарбу, якою фарбували давньоруські стяги. Її такох продавали сусіднім державам. До цього місяць звався: кресень, гедзень, червивий місяць, гнилець, ізок (коник).

ЛИПЕНЬ - дуже давня назва місяця. Походить від слова липець (липовий мед). На цей місяць припадає період основного медозбору. В народі його іноді називали білець (час, коли коли вибілювали полотно), грозовик, дощовик.

СЕРПЕНЬ - від слова серп. Це знаряддя, яким жали зернові. Інші назви, що існували в народі, також про жнива свідчили: копень, густар, хлібочол, жнивець, зоряничник, городник, прибериха-припасиха вець, барильник.

Назва ВЕРЕСНЯ прийшла з Полісся. Там у цей період цвіте верес - цінна медоносна рослина. Був цей місяць також ревуном, заревом, сівнем, бабським літом та покрійником.

ЖОВТЕНЬ - час жовтіння листя. Цю назву місяць має ще з часів Київської Русі. В народі його називали грязень, хмурень, листопадник, зазимник, весільник. А також паздерник - від слова паздер, тобто костриця. В цей час переробляли льон та коноплі (від волокон відділяли кострицю).

Назва ЛИСТОПАД прийшла із західноукраїнських земель. У цей час там опадає листя. А на сході України - дерева вже безлисті. Тому в Київській Русі останній місяць осені звався груднем, а перший місяць зими мав іншу назву. Народні назви: грудкотрус, листопадець, падолист, братчини.

ГРУДЕНЬ - від слова груддя. Після осінніх дощів розтоптані возами грунтівки замерзали. Їздилти такими дорогами було важко - заважали замерзлі грудки. В давньоруські часи цей місяць називали студень. У народі його звали: лютень, хмурень, стужайло, мостовик, трусим.

Це дуже складна для розуміння думка – що людина варта стільки, на скільки себе оцінює. Важко зрозуміти, за якими критеріями можна оцінити самого себе. Усім нам щось подобається в собі, щось ні. Оточуючі нас люди також схвалюють якісь наші риси, а якісь – ні. Вартість людини можна розглядати в двох планах: зовнішньому та внутрішньому. Зовнішній дуже часто зводиться до зверхніх оцінок приналежності до того чи іншого соціального кола за наявністю або відсутністю певних атрибутів. Звичайно, людина – це не тільки айфон, але на жаль, до розгляду внутрішнього потенціалу людини іноді так і не доходить, адже вона «блокується» на етапі оцінювання матеріального стану. Ця проста, але необ’єктивна фільтрація одразу вішає ярлик, не залишаючи місця для розкриття самої особистості. Це нагадує нам, що зовнішня оцінка з боку інших – часто необ’єктивна. Внутрішній план – це самооцінка самої людини. Згадаємо Мину Мазайла з однойменної п’єси М. Куліша. Йому ось прізвище «заважає» бути гідною людиною. А інколи насправді талановиті люди не можуть розкрити світу свій талант саме з причини того, що самі не вірять в його цінність. Чому? Мабуть, через те, що дозволяємо оточуючим впливати на нашу самооцінку та занижати її. Я дійшов висновку, що людина духовно багата не цікавиться зовнішніми атрибутами власної «собівартості». Вона розвиває свої здібності, майстерність у тому, що її цікавить, намагається дати людям те, що в неї добре виходить. Усі ми унікальні, кожен має свій талант. Мабуть, ніхто не знає людину краще за неї саму. Тому саме вона і ніхто інший розуміє, як досягти висот власного особистого розвитку. І тому, тільки самому собі ми можемо дати чесну та об’єктивну оцінку. Тому насправді, людина варта стільки, наскільки себе оцінює. 

Це дуже складна для розуміння думка – що людина варта стільки, на скільки себе оцінює. Важко зрозуміти, за якими критеріями можна оцінити самого себе. Усім нам щось подобається в собі, щось ні. Оточуючі нас люди також схвалюють якісь наші риси, а якісь – ні. Вартість людини можна розглядати в двох планах: зовнішньому та внутрішньому. Зовнішній дуже часто зводиться до зверхніх оцінок приналежності до того чи іншого соціального кола за наявністю або відсутністю певних атрибутів. Звичайно, людина – це не тільки айфон, але на жаль, до розгляду внутрішнього потенціалу людини іноді так і не доходить, адже вона «блокується» на етапі оцінювання матеріального стану. Ця проста, але необ’єктивна фільтрація одразу вішає ярлик, не залишаючи місця для розкриття самої особистості. Це нагадує нам, що зовнішня оцінка з боку інших – часто необ’єктивна. Внутрішній план – це самооцінка самої людини. Згадаємо Мину Мазайла з однойменної п’єси М. Куліша. Йому ось прізвище «заважає» бути гідною людиною. А інколи насправді талановиті люди не можуть розкрити світу свій талант саме з причини того, що самі не вірять в його цінність. Чому? Мабуть, через те, що дозволяємо оточуючим впливати на нашу самооцінку та занижати її. Я дійшов висновку, що людина духовно багата не цікавиться зовнішніми атрибутами власної «собівартості». Вона розвиває свої здібності, майстерність у тому, що її цікавить, намагається дати людям те, що в неї добре виходить. Усі ми унікальні, кожен має свій талант. Мабуть, ніхто не знає людину краще за неї саму. Тому саме вона і ніхто інший розуміє, як досягти висот власного особистого розвитку. І тому, тільки самому собі ми можемо дати чесну та об’єктивну оцінку. Тому насправді, людина варта стільки, наскільки себе оцінює.