Текст міркування "гість у дім - радість в нім"

Давайте замислимось, навіщо люди ходять у гості. Для цього, виявляється, є чимало причин. 
По-перше, дуже приємно, коли, побачивши вас, хтось зрадіє і тепло всміхнеться. 
По-друге, збираються в гостях різні люди, погомонять про те про се — усім користь: дізналися про новини, обго-ворили події, обмінялися відомостями — і всі стали трішки багатші, розумніші. 
Але не кожний вміє бути справжнім і щедрим господарем. Бути хорошим господарем зовсім не просто. Розглянемо таку ситуацію. Дівчинка подарувала подружці найулюбленішу свою книжку. Та недбало подивилася, сказала: «Така у мене є» — і відклала вбік. Уявляєте, як було образливо дівчинці, який у неї був після цього настрій? 
Немало клопотів приносить за особливо на день народження, вибір подарунка. Можна, звичайно, обмежитися букетом квітів, вони доречні у будь-якому випадку. 
Головне в подарунку — це те, що ти повний доброзичливості, щирої симпатії, пошани до того, кому вручаєш його. 
Вибирати подарунок потрібно так, щоб він відповідав смакам, потребам того, кому він призначається. Не несуть як подарунок предмети, що стосуються лікування. Не дарують того, що не потрібно тобі самому, старих речей, хіба тільки в тому випадку, якщо вони представляють антикварну цінність. Марки, значки, листівки, наклейки із зображенням машин, собак, коней, кішок — інша справа. Піднести колекціонеру те, що він збирає і що давно було предметом його гарячих мрій — значить доставити йому невимовну радість. 
Цікавий подарунок із значенням, зрозумілим вам обом (але не образливим!). При цьому цінність, виражена в грошах, не має ніякого значення. Узагалі не прийнято дарувати дорогі подарунки. Той, хто одержав такий подарунок, відчуває себе ніяково, адже свого часу йому доведеться віддарювати тим же, а можливості є далеко не завжди і не у всіх. 
Важче дарувати дорослим. У таких випадках особливо слід враховувати їхні індивідуальні запити. Власникові автомашини можна піднести брелок для ключа, сестрі, що недавно вийшла заміж,— що-небудь необхідне в домашньому господарстві: лопатку для торта, вишиту власноруч¬но серветку, чайничок для заварки чаю. У рідних, близьких можна запитати, що б вони хотіли одержати від тебе разом зі святковим поздоровленням. 
Одним із найяскравіших показників культури людини, поряд з мовою, є поведінка за столом. Безумовно, ти знаєш, як тримати виделку або користуватися серветкою. Але дехто, знаючи напам'ять усі правила, забуває про них удома. Наприклад, мені знайома персона, яка не сідає за стіл без книжки. Важко уявити що-небудь більш неприємне для тих, хто сидить за столом, ніж людина, що вткнулася в книгу або газету. До речі, це шкідливо і для травлення. Вироблених людством за багато століть правил гігієни слід дотримуватися усюди. 
І у нас, і в більшості зарубіжних країн найбільш поши¬рені, наприклад, такі правила поведінки за столом. 
Гості не сідають, поки господар або господиня не вкажуть їм місце за столом. 
Не слід сідати дуже близько до столу або дуже далеко від нього, а також розставляти лікті й ставити їх на стіл. 
Серветку не затикають за комір і не розкладають на грудях, її кладуть на коліна. Не прийнято серветкою витирати лице, можна тільки провести нею по губах. Пообідавши і скориставшись серветкою, її не складають, а недбало кладуть на стіл. 
Триматися за столом потрібно по можливості прямо, не згинатися над ним. Не слід пнутися через тарілку іншого, повертатися спиною до одного сусіда, щоб поговорити з іншим. 
Суп не їдять з кінця ложки. Нею не їдять те, що можна їсти виделкою. Причому на виделку беруть стільки, скільки може поміститися. Не слід їсти з ножа і підносити його до рота. 
Хліб беруть рукою, ламають, а не відкушують від цілої скибки. 
Виделку, ніж, ложку прагни не упускати, але коли упустив, не надай цьому значення, а спокійно попроси іншу. Чайну ложку, розмішавши цукор в склянці або чашці, кладуть на блюдці. 
Не розмовляють з повним ротом і взагалі не наповнюють рот великою кількістю їжі. Не слід їсти дуже швидко. Господар не закінчує їсти страву першим, чекає, поки поїдять гості, особливо останню страву. 
Не прийнято критикувати подані страви або пояснювати, що вони шкідливі тобі. Краще відмовитися без яких-небудь пояснень. 
Склянка або келих не піднімають дуже високо. 
Не слід випльовувати фруктові кісточки і подібне на стіл. Зазвичай вони за до ложечки кладуться на тарілку. 
Трапляється, чогось не знаєш, не вмієш — подивися, як це роблять інші. Узагалі прагни залишатися за столом спокійним, не привертати до себе уваги різкими жестами, гучним сміхом, дуже жвавою бесідою. Це може дратувати інших.

Эти строки написал Борис Чичибабин. Настоящая его фамилия Полушин, а родился он в Харькове в 1923 году. Окончил школу, поступил на истфак университета, но началась война, и Борис ушёл на фронт. Когда вернулся, поступил на филологический факультет, но доучиться не пришлось – в 1946 году его арестовали и отправили на Лубянку. Потому была Лефортовская тюрьма и ГУЛАГ. После освобождения работал бухгалтером и писал стихи. В 1972 году в самиздате вышел сборник его стихотворений, но официальных изданий его стихов не было – более 15 лет его имя замалчивали. Но это ничуть не преуменьшает ценности его творчества.

Меня одолевает острое

и давящее чувство осени.

Живу на даче, как на острове.

и все друзья меня забросили.

Ни с кем не пью, не философствую,

забыл и знать, как сердце влюбчиво.

Долбаю землю пересохшую

да перечитываю Тютчева.

В слепую глубь ломлюсь напористо

и не тужу о вдохновении,

а по утрам трясусь на поезде

служить в трамвайном управлении.

В обед слоняюсь по базарам,

где жмот зовет меня папашей,

и весь мой мир засыпан жаром

и золотом листвы опавшей...

Не вижу снов, не слышу зова,

и будням я не вождь, а данник.

Как на себя, гляжу на дальних,

а на себя — как на чужого.

С меня, как с гаврика на следствии,

слетает позы позолота.

Никто — ни завтра, ни впоследствии

не постучит в мои ворота.

Я — просто я. А был, наверное,

как все, придуман ненароком.

Все тише, все обыкновеннее

я разговариваю с Богом.

Джерелом виникнення фразеологізмів в українській літературній мові є:

вислови з античної культури: золотий вік (щаслива пора, епоха розквіту); золотий дощ (несподіване багатство); сіль землі (кращі люди свого часу); крокодилячі сльози (удаваний плач); альфа й омега (початок і кінець); сади Семіраміди (прекрасні місця); самозакоханий Нарцис (самозакохана людина); неопалима купина (безсмертя народу); обітована земля (багатий край);

переклади видатних людей: Краще вмерти стоячи, ніж жити на колінах (Д. Ібаррурі); Чиста краса, чисте мистецтво (І. Кант); Люди, будьте пильні! (Ю. Фучик);

крилаті вирази українських письменників: Убий — не здамся (Леся Українка); Хіба ревуть воли, як ясла повні? (Панас Мирний); Нехай не забувають люди, що дурень всюди дурнем буде (Л. Глібов); Пам'ять серця (О. Корнійчук); Не називаю її раєм (Т. Шевченко); Неначе цвяшок в серце вбитий (Т. Шевченко); Борітеся — поборете! (Т. Шевченко); Нам треба голосу Тараса (П. Тичина);