Оповідання про вигаданого героя який дозволяв собі все що завгодно

Что конкретно нужно сделать?

ответ:Лист вчительці

Вельмишановна Катерино Петрівно (або інше ім'я та по батькові у кличному відмінку),

Я пишу вам цього листа, щоб висловити щиру подяку за вашу працю - тяжку, але таку благородну. Ви були першою, хто зустрів нас, першокласників, на порозі школи. Ви терпляче та з любов'ю навчали та виховували нас. Ви навчили нас не тільки читати, писати та рахувати, але й привчали нас до порядку, навчили чемно поводитися один з одним, поважати старших, допомагати товаришам... Мі всі дуже вдячні вам і ніколи не забудемо того, що ви для нас зробили і робите. Навіть коли ми станемо дорослими, ми завжди будемо пам'ятати про вас.

З великою повагою та подякою,

Петренко Сергій, учень 5 "а" класу (ну, або хтось інший)

Лист у майбутнє

Дівчинці

Доброго здоров’я, вже подорослішала і, сподіваюся, що стала хоча б трішки розумнішою, я. Сьогодні після уроків я задумалася: «А що якщо написати лист собі в майбутнє?», І тут же вирішила втілити цю ідею в життя.

Напевно багато з цього листа здасться тобі дивним і безглуздим, але все ж дочитай його до кінця.

Сьогодні один з передноворічних днів, саме в цей час я відчуваю диво навколо себе, і ось в чому полягає моє перша прохання. Завжди вір у казку і неважливо скільки тобі буде років, тому що диво це та тонка нитка, що пов’язує людину з дитинством. Пам’ятай про це завжди.

не забувай про батьків. Вони стільки роблять і будуть робити для тебе, але час не стоїть на місці, і коли-небудь їм знадобиться і твоя до Тому завжди пам’ятай про це і ніколи не відмовляй ім.

Пам’ятай про свою мрію і ніколи не опускай руки. Нехай на твоєму шляху зустрінуться труднощі, але головне завжди пам’ятати про те, заради чого ти вибрала цей вибоїстий шлях. Мрія повинна бути у людини завжди.

Думаю, це те головне, що я хотіла передати тобі, доросла я. Сподіваюся, ти стала хорошою людиною і знайшла свою другу половинку.

Знай, я завжди буду вірна собі і не відступлюся від наміченого, чого бажаю і тобі.

Не забувай про мене.

Хлопцю

Привіт, шановний Сергій Сергійович, я сподіваюся, що ти вже виріс і став дуже хорошою людиною, і тобі ні крапельки не соромно, що ти прожив своє життя, яке було сповнене злетів і падінь. Ще з самого раннього дитинства ти мріяв, що обов’язково станеш військовим, і мені здається, що твоя мрія збулася, так як вона дуже хороша і потрібна, як тобі, так і твоїй прекрасній державі, якій ти тепер віддаєш свій борг. Я, все знаю: ти служиш чесно і гідно, так як це твоє найважливіше призначення, яке ти повинен виконати з честю і гідністю. Пам’ятай, що це найважливіше: бути чесною людиною.

Може бути так, що в цьому складному житті, у тебе щось не збулося, але не потрібно засмутяться, бо час все розставить по своїх місцях, але для цього потрібно буде ще докласти свої зусилля, так як під лежачий камінь вода не тече , і ця проста істина доведена гірким життєвим досвідом. Мені, дуже цікаво було б дізнатися про твою сім’ю, так як я сподіваюся, що ти знайшов собі гідну дружину, яка тебе любить і поважає, адже це найважливіше в сімейному житті.

Тебе чекають ще більші проблеми, але ти сильний і обов’язково все вирішиш, так як це твій обов’язок: бути хорошим чоловіком і захищати свою сім’ю і свою улюблену Батьківщину, яка, як я сподіваюся виховала гідного патріота і громадянина своєї країни, який не боїться труднощів, які йому підносить це непросте, але дуже цікаве життя.

ВИБІР ШЛЯХУ

Його  охопив сумнів: «Чи те я роблю, що слід? Чи здатний на це? Чому так тягне  у невідоме?» І він зупинився серед шляху, подивився навкруги. Хоча дорога стелилася рівна й широка,  він не міг іти далі:  неспокій і невдоволення собою переповнили його. А обіч  дороги громадилися вершини, які здавалися  стрімкими й неприступними.
Їх оточували непрохідні хащі,  яруги, стрімчаки й бескиди…
І все ж він  зійшов з  дороги й крізь нетрі та чагарі заторував власну стежину до вершини. І вже ніщо не могло зупинити сміливця. Він здіймався все вгору і вгору. «Божевільний!» — жахалися одні. «Відчайдушний!» — захоплено вигукували інші. «Щасливий!» — зітхали ті, які через свою кволість, не могли піти за першопрохідцем.
А були й такі, що  заздрили й  зневажали сміливця.
Але він здіймався на вершину, де не ступала ще нога людська. І то було його покликання й безсмертя. Як важливо в житті знайти себе, доки не пізно, доки ще молодий!
А йому  йшов тридцять другий. За спиною в ньогоі вчителювання,  участь у боях,  робота в  газеті художником, карикатуристом. Читачі в кожному номері шукали  дотепні малюнки, під якими стояв підпис «Сашко». Друзі приходили до нього в майстерню, щоб подивитися, як під пензлем народжується пейзаж чи людський тип. І називали його талановитим.
А його не задовольняли ні карикатури, ні акварелі, ні олійні праці. Він  почувався невдоволеним, бо відчував у собі силу творця нового мистецтва, що тільки-но утверджувалося. І однієї ночі  він рішуче виходить зі своєї майстерні, щоб ніколи до неї не повернутися. Залишає назавжди мольберт, фарби, картини, поспішає на вокзал, сідає в поїзд, що везе його в Одесу. А вранці він уже стоїть перед директором кінофабрики й промовляє три  слова:
— Хочу стати режисером!