Переказ ощадливий дрізд і хто написав цей твір.

Почитай

Сиві сутінки закутують теплою ковдрою землю Вже натруджене сонце сховалося за обрій, і такий літній вечір розлився у напоєному ароматами серпневих щедрот повітрі. Скоро пан-господар місяць виведе на пасовисько отари зірок, і тихо полине над Землею у вічність шепіт закоханих. Кожна клітинка мого тіла з захватом п'є казку згасаючого дня — останнього дня літа. Ось і відгомоніло назавжди   моє   дитинство,    щедре   на  мамину   ласку, безкінечні Колумбові відкриття світу та безтурботність канікул. Вже зорі, вічні свідки людських діянь і мрій, невмолимі Весталки гетьмана Часу, кличуть мене у майбутнє. Попереду найтяжчий і найвідповідальніший рік за все моє недовге, швидкоплинне життя.Треба працювати, щоб прокласти своїми знаннями шлях до університету. Чомусь б'ється об шибку душі сполохана думка, що лише це буде гарантом щастя. Напнута тятива віри, що знання приведуть до успіху. А молодість? Час? Хай виграє він сивим конем на курних шляхах долі, хай осипається вишневим цвітом весняних садків, хай мчить! А я сховаюся у келію праці й думок, порину у фоманти минулих подій, буду пити, пити, пити джерелицю знань."Попрацюй лишень рік, — каже мама,— а там надолужиш втрачене, час молодості не втече". І я вірю добрим матусиним порадам, впускаю в душу її щедрі слова. І ось я вже поринула у вир науки, забула мішуру свят, а будні в мене щедрі на велич людського генія, схований у книгах. Я відкриваю замки незнаного, я відшукую скарби у таємницях інформації. Постійний брак часу, не вистачає доби на день життя. Швидше, швидше гони коней до палаючого сонячним вогнем літа, до вступних іспитів. 1 я міняю Довженка і Ремарка на політичні дискусії нашого буремного суспільства, я ховаю перли Сковороди на дно серця і впиваюся вічною мудрістю історичних праць Яворницького і Субтельного.І вже загублена у лабіринтах свідомості ніжна лірики Лесі Українки і Ліни Костенко, а розум напружено всотує нові англійські слова. Я живу, пульсує надсадно час у скронях і серці.Але іноді, дуже рідко, майже зовсім інколи, тоді, коли буде шемрати під ногами золото осіні, чи коли раптово відчую ніжний і рідний запах матусиних рук, я спитаю себе: "Куди ти поспішаєш? Куди несе тебе цей бездушний експрес часу? Які краєвиди залишаєш за вікном і чи вернеш до них колись?" І тоді стане так сумно за втраченим часом, оксамитовим часом молодості, що так невпинно згасає у келіях наук. 1 я знаю, що це голоситиме моє "я" за найважчою втратою душі — за втратою часу.

 

Ніщо так не змушує задуматися як смерть близької або добре знайомої людини. Так вийшло і зі мною. Маленька десятирічна дівчинка ніяк не могла собі уявити, що сусідка, яку вона знала все своє коротке життя, раптом помре. Мама часто заходила до неї в гості, та й та не залишалася у боргу. Довгі осінні вечори протікали за кухлем чаю і нескінченними розмовами. Так тривало багато років. Неможливо було навіть уявити, що ці карі, серйозні очі, будуть закриті чиєюсь тремтячою рукою, а особа, рухоме і живе, раптом застигне, як гіпсова маска. Коли я зрозуміла, ЩО сталося, досить довго мені здавалося, що це несусвітня нісенітниця. Але ось з тих пір пройшло вже 3 роки і все стало навпаки - я не тільки можу уявити її живою, але й навіть як виглядала наша сусідка.
Це жахливо, але саме такі уроки долі роблять нас дорослішим і мудрішим, а деколи і раніше терміну.

Я думаю багато людей різняться думкою , яка тварина їм найбільше всього подобається.

     Ось,мені подобається мій котик Мурчик.У нього дуже мяка і пухнаста шерсть. Він любить погратися на сонечку , і поласувати смачненькою іжею ,а також погратися зі мною.

У нього чорно-біле забарвлення і гострі зуби.  

     На мою думку, багатьом людям подобаються кішки.Але є й такі люди  ,яким не подобаються ці добрі, ласкаві,пухнасті створіння.

      Але й окрім кішок мені подобаються собачки , вони дуже грайливі,спритні і розумні .

Ось такі мені подобаються тварини.