Ипродовження "дума про марусю богуславку"

Що на Чорному морі, 
           На камені біленькому, 
           Там стояла темниця кам'яная. 
           Що у тій-то темниці пробувало сімсот козаків, 
           Бідних невольників. 
           То вони тридцять літ у неволі пробувають, 
           Божого світу, сонця праведного у вічі собі не видають. 
           То до їх дівка-бранка, 
           Маруся, попівна Богуславка, 
           Приходжає, 
           Словами промовляє: 
           «Гей, козаки, 
           Ви, біднії невольники! 
           Угадайте, що в нашій землі християнській за день 
           тепера?» 
             
           Що тоді бідні невольники зачували, 
           Дівку-бранку, 
           Марусю, попівну Богуславку, 
           По річах познавали, 
           Словами промовляли: 
           «Гей, дівко-бранко, 
           Марусю, попівно Богуславко! 
           Почім ми можем знати, 
           Що в нашій землі християнській за день тепера? 
           Що тридцять літ у неволі пробуваєм, 
           Божого світу, сонця праведного у вічі собі не видаєм, 
           То ми не можемо знати, 
           Що в нашій землі християнській за день тепера». 
           Тоді дівка-бранка, 
           Маруся, попівна Богуславка, 
           Теє зачуває, 
           До козаків словами промовляє: 
           «Ой, козаки, 
           Ви, біднії невольники! 
           Що сьогодні у нашій землі християнській великодная 
    субота, 
           А завтра святий празник, роковий день великдень». 
           То тоді ті козаки теє зачували, 
           Білим лицем до сирої землі припадали, 
           Дівку бранку, 
           Марусю, попівну Богуславку, 
           Кляли-проклинали: 
           «Та бодай ти, дівко-бранко, 
           Марусю, попівно Богуславко, 
           Щастя й долі собі не мала, Я 
           Як ти нам святий празник, роковий день великдень 
           сказала!» 
           То тоді двка-бранка, 
           Маруся, попівна Богуславка, 
           Теє зачувала. 
           Словами промовляла: 
           «0й, козаки, 
           Ви, біднії невольникиі 
           Та не лайте мене, не проклинайте, 
           Бо як буде наш пан турецький до мечеті від'їжджати, 
           То буде мені, дівці-бранці, 
           Марусі, попівні Богуславці, 
           На руки ключі віддавати; 
           То буду я до темниці приходжати, 
           Темницю відмикати, 
           Вас всіх, бідних невольників, на волю випускати». 
           То на святий празник, роковий день великдень, 
           Став пан турецький до мечеті від'їжджати, 
           Став дівці-бранці, 
           Марусі, попівні Богуславці, 
           На руки ключі віддавати. 
           Тоді дівка-бранка, 
           Маруся, попівна Богуславка, 
           Добре дбає,— 
           До темниці приходжає, 
           Темницю відмикає, 
           Всіх козаків, 
           Бідних невольників, 
           На волю випускає 
           І словами промовляє: 
           «Ой, козаки, 
           Ви, біднії невольники! 
           Кажу я вам, добре дбайте, 
           В городи християнські утікайте, 
           Тільки я вас, одного города Богуслава 
           не минайте, 
           Моєму батьку й матері знати давайте: 
           Та нехай мій батько добре дбає, 
           Грунтів, великих маєтків нехай не збуває, 
           Великих скарбів не збирає, 
           Та нехай мене, дівки-бранки, 
           Марусі, попівни Богуславки, 
           3 неволі не викупає, 
           Бо вже я потурчилась, побусурменилась 
           Для роскоші турецької, 
           Для лакомства нещасного!» 
           Ой визволи, може, нас, всіх бідних невольників 
           3 тяжкої невоі, 
           3 віри бусурменської, 
           На ясні зорі, 
           На тихі води, 
           У край веселий, 
           У мир хрещений! 
           Вислухай, боже, у щирих, 
           У нещасних молитвах 
           Нас, бідних невольників! 

Розповідь особи, яка відсутня, проголошена кимось фраза, а також те, що подумав розповідач, називається чужою мовою.

Пряма мова- це точно передане чуже мовлення, що передається від особи розповідача, того, хто подумав, написав, з дотриманням інтонації живого спілкування:

"Важливо не те, як малюю я, а що в тому бачать інші,- сказав Валерій. - Я ніколи не стану художником. Я це зрозумів. І радий, що зрозумів вчасно. "
(Ю. Мушкетик) .

Слова, що вказують, кому належить пряма мова і як вона висловлена, називаються словами автора.

Слова автора можуть стояти перед прямою мовою, після неї, або розривати її:
слова автора
приклади
перед прямою мовоюПетро сказав:

- Я давно хотів поїхати на море.
після прямої мови"Я тобі винен"- почав хлопець.
посередині-Ну що ж, - сказала Наталка- хай воно так і залишається

Слова автора вказують на особу, чиє мовлення передається. Разом з тим слова автора можуть передавати реакцію мовця на якийсь факт чи подію, або його психічний стан.

Пряма мова:
1. Я запитала сестру: "Оленка, ти готова до нового навчального року?"
2."Як я кохаю свiй край в Михайло,- вiн багатий та чудовий."
3. "Як у школi?"-запитав тато.
4. Класний керiвник наказав: "Дiти, треба прийти помити пiдлогу!"
5. "Давайте жити дружно!"-казав мiй улюблений герой мультфiльму.
Непряма мова:
1. Марiчка запросила Миколку прийти в гостi.
2. Мати посварила доньку за поганi оцiнки.
3. Олег спитав у матерi, куди вони пiшли.
4. Руслан закричав, щоб Михайлик пiдiйшов.
5. Вчитель оголосив дiтям оцiнки за самостiйну роботу.