Складіть тези прочитаного. термін «кітч» виник порівняно недавно — у другій половині хіх століття. тоді цим німецьким словом називали бульварні пустопорожні книжки для масового читача, а пізніше ним нарекли будь-який сурогат справжнього мистецтва. нині про кітч говорять, пишуть, сперечаються мистецтвознавці, культурологи, соціологи, літературознавці. йдеться передовсім про примітивні фільми й телешоу, бульварні газети, бездарні книжки, несмак у побуті. сьогодні кітч просто заполонив світ, він набирає сили за телебачення, радіо й преси, проникаючи в кожну домівку. класичним зразком кітчу на телеекрані є численні «мильні опери» — нескінченні, сентиментально-солодкаві телесеріали про проблеми якоїсь бразильської чи американської родини. для кітчу характерні дві особливості: зовнішня красивість та внутрішня спрощеність. найрізноманітніші історії попелюшок жіночої і чоловічої статі, незалежних жінок, які впевнено вибудовують кар’єру, енергійних ковбоїв, що ні сіло ні впало стають мільйонерами, багатьма глядачами сприймані на диво серйозно. чому? як можна вірити в такі нісенітниці? споживачів «телемила» умовно можна поділити на дві категорії. для першої телесеріал — усвідомлена втеча від щоденних проблем та клопотів у світ снів і фантазій. для другої категорії (а це люди, цілком і повністю задоволені собою) — прагнення полоскотати власні почуття, це викликає на їхніх очах сльози замилування власною співчутливістю, власною добротою, власною витонченістю. ось я який (або яка)! такий самісінький, як герой телесеріалу! здатний на подвиг, на вічну любов, на вірну дружбу, звичайно, якщо випаде нагода… нагоди не випадає, тому такий телеглядач неспроможний подивитися на себе тверезо збоку. серіал він дивиться, ніби в дзеркало на себе милується. ілюзію сприймає за бажану реальність… і кітч, і справжнє мистецтво для зведення своїх споруд використовують той самий будівельний матеріал. але в одному ви5падку виходить заселений живими людьми будинок, а в другому — декорація, з вікон якої визирають манекени. проте мильні серіали вриваються до нашого життя все завзятіше…

-  Термін "кітч"  виник у другій половині ХІХ ст.. У Німеччині це були бульварні пустопорожні книжки для масового читача, потім - сурогат справжнього мистецтва, а нині кітч - це фільми й телешоу, бульварні газети, бездарні книжки, несмак у побуті.
- класичний зразок кітчу на телеекрані це "мильні опери"
-Для кітчу характерні дві особливості: зовнішня красивість та внутрішня спрощеність.
-споживачів "телемила" умовно можна поділити на 2 категорії :
І - усвідомлена втеча від щоденних проблем та клопотів у світ снів і фантазій та ІІ -прагнення полоскотати власні почуття, це викликає на їхніх очах сльози замилування власною співчутливістю, власною добротою, власною витонченістю.
-  справжнє мистецтво - це ніби заселений живими людьми будинок, а кітч — декорація, з вікон якої визирають манекени.
 

Бузок.

   Хочу розповісти про дерево, яке росте у моєму дворі. Воно називається бузок.

   Ще молоде, тому не дуже високе. Весною розцвітає ніжним білим цвітом. Чудовими пахощами наповнює повітря. У цю пору сидиш на лавці біля бузку, мов у чарівній казці. У спекотну літню пору бузок створює прохолоду та затишок. Взимку на гілці висить годівничка. Горобці, синички, снігурі щебечуть біля самотньої лавки.

   Я люблю свій затишний двір. Невисокий бузок прикрашає його.

Горіх.

   У моєму дворі росте крислатий горіх.

   Колись пташка занесла плід. Він пустив корінці. Через багато років виросло дерево. Він високо піднімається над будинком. Після цвітіння завжди рясно покривається плодами. Зелені великі листочки та кульки довгий час прикрашають його.

    Восени плоди чорніють і падають на землю. Діти люблять поласувати смачними горішками дерева, що росте у моєму невеликому дворі.

Яблуня.

   У нашому дворі росте яблуня.

   Не одна дитина виросла на його віку. А яблуня щораз цвіте та плодоносить. Весною вона вкривається великими біло-рожевими квітами. А восени дає щедрий врожай. ЇЇ яблука червоні та великі. Вони дуже смачні.

   Усі у дворі з великим задоволенням смакують соковиті яблуневі плоди.

Батьківщина - що вона для мене значить. такими рядками в. сосюра звертається до нас: .. любіть україну у сні й наяву вишнева свою украї щасливі ми, що народилися й живемо на такій чудовій мальовничій землі - в нашій славній україні. любов до батьківшини починається з любові до рідної хати, стежки дитинства, до мудрості народної казки. не знаючи історії рідного народу, не можна бути громадянином своєї держави. як і для кожного з нас, батьківщина для мене - це місто, де я народився і живу, де живуть і працюють мої батьки, - земля моїх пращурів. батьківщина - це рідний дім, де на тебе чекають завжди з любов'ю і надією; це місце, до якого людина завжди повертається, де б вона не мандрувати у світі. батьківщина - це все, що мене оточує і небо, і зорі; ліси і поля: ; люди, які поруч зі мною в радості чи в смутку; це те, що підтримує людину у час негоди, дає сили пережити усі негаразди. нехай рідна земля пошел нам силу для життя. подивіться на голубе небо і думкою, як у тій чудовій пісні, пол и не могу аж до сонця і зірок і поглянемо на трепет ну землю, - тоді відкриється нам на зелено-голубому лоні планети край, що нагадує собою серце, - і це україна, співучасті рідна моя земля. шкільна бібліотека я тихенько відчинив двері та відразу ж потрапляють у справжнє "книжкове місто" з вулицями та площами, палацами й будинками. це наша шкільна бібліотека. є тут і свої мешканці - звичайні книги. вони живуть на своїх полицях, кожна на певному місці, й чекають читачів. тихо в бібліотеці, мовчать книжки, про щось розмірковують. але я знаю: як тільки візьмеш книгу в руки, відкрито першу сторінку - і почне вона розповідати. тихенько поведе у незнайомий, цікавий, дивовижний, чудовий світ, познайомити з прекрасними людьми, відповість на безліч запитань. але як же знайти потрібну книгу? і тут завжди на мені приходить наш шкільний бібліотекар. це справжній провідник у цьому мудрому царстві. він порадить, підкаже, розповість, що, як і де прочитати. спочатку я відкрив для себе мудрість українських народних казок, потім до мене прийшла ніжна й сильна леся українка, а читаючи всеволода нестайка, ми сміялися всією родиною.