Твір. зимова казка в лісі. вживаючи односкладні речення

амріяний зимовий вечір. летить лапатий сніг. ліс принишк, спокійний і зачарований. зі аж моторошно стає. холодний морозний вітер несамовито пролетить між дерев,  і  знову тихо. тільки дерева сумно похилилися. гілки на очах перетворюються на таємничі силуети. хтось пробіг стежкою, визирнув із-за дерев, промайнув  біля пишної калини. а ясні,  тихі  зорі  світять над лісом. місяць-молодик визбирує крапельки — сузір’я в небі, у полі. здається, це вони на ліс і там виблискують на гілках, мов справжні коштовні камені діаманти, рубіни, сапфіри, потім відбиваються в кожній сніжинці, наче чисті, прозорі сльози. а вечір чаклуєє  свою чарівну казку  (л. гулюк).

твір-роздум "чому потрібно захищати слабших ":

у кожного з нас виникають ситуації, коли ти відчуваєш себе слабким та потребуєш . причиною цього можуть бути хвороба, втрата близької людини, сварка, непорозуміння та навіть неможливість сприйняти новий матеріал на уроці. я вважаю, що сильніші люди, які мають більше можливостей, повинні тим, кому це необхідно.

бути милосердними - це дуже легко. до того ж, після гарного вчинку на душі стає приємно та спокійно. якщо ти відчуваєш сили у собі, тоді дій, не сподіваючись на віддачу. слабшим потрібно завжди, адже завдяки цьому наш світ стане кращим та добрішим. робімо хороші справи, адже цього вартий кожен!

Уранці пішли до регента. Павло, заклякши від несміливості, тихенько-тихенько повертав головою, розглядаючи приймальню. Регент підступив ближче, взяв малого за гостренький ліктик: "Ну, підійди-но сюди, хлопчику"... Підвів до блискучої шафи, сів на стілець і зазирнув Павлові в очі. Батько щось кахикнув, збираючись із думками, але в цю мить регент відкрив у шафці якусь кришку. Павло спідлоба подивився на дивні ряди білих та чорних планочок, але не встиг ще збагнути, для чого вони, як регент пробігся по них своїми швидкими пальцями і - полинули звуки музики. Вони були ніжні-ніжні, аж срібні. Павло забув про все. Иого очі не змигуючи дивилися на клавіші фісгармонії, а все єство ловило музику... Ось, мов кілька срібних ручаїв, плине урочиста, ласкава, сумовита мелодія, мовби запитуючи в нього, Павла, про щось потаємне, на що й слів немає відповісти... Павло стояв - i вже нічого не бачив, бо очі були повні сліз, - він тільки чув музику він плинув по срібному морю музики, і було йому так сумовито й чисто в душі.